Онєгін і Ленский (по романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін)
Ми все вчилися потроху, Ч
Йому-Нибудь і як-небудь,
Але вocnumaньем, слава богові,
У нас немудро блиснути…
Далі він дає характеристику Онєгіну:
Він по-французькому зовсім
Міг висловлюватися й писав,
Легко мазурку танцював
И кланявся невимушено.
Чого вам більше?
Світло вирішило,
Що він розумний і дуже милий.
По своєму розумі Онєгін коштує набагато вище своїх однолітків. Він знав небагато класичну літературу, мав подання про Адама Смите, читав Байрона, але все це не приводить ні до романтичних, полум’яних
Xaндpa чекала його на стражі,
И бігала за ним вона,
Як тінь иль вірна дружина.
Від нудьги Онєгін пробує шукати сенс життя в якій-небудь діяльності. Він багато читає, пробує писати, але перша спроба не привела ні до чого. Пушкіна пише: “Але нічого не вийшло з пера його”.
У селі, куди Онєгін їде за спадщиною, вона вживає ще одну спробу практичної діяльності:
Ярем
Оброком легенею замінив;
И раб долю благословив.
Зате в куті своєму надувся,
Увидя в цьому страшну шкоду,
Його розважливий сусід…
Але панська відраза до праці, звичка до волі й спокою, безвільність і яскраво виражений егоїзм – це та спадщинаа, що Онєгін одержала від “вищого світла”. На противагу Онєгіну в образі Ленского даний інший тип дворянської молоді. Ленский відіграє істотну роль у збагненні характеру Онєгіна. Ленский – дворянин, за віком він молодше Онєгіна. Він одержав утворення в Німеччині:
Oн з Німеччини мрячної
Привіз ученості плоди,
Дух палкий і досить дивний…
Духовний мир Ленского пов’язаний з романтичним світоглядом, він “шанувальник Канта й поет”. У нього над розумом давлеют почуття, він вірить у любов, у дружбу, у порядність людей, це непоправний ідеаліст, що живе у світі прекрасних мріянь. Ленский дивиться на життя крізь рожеві окуляри, воно наївно знаходить рідну душу в Ользі, що є самою звичайною дівчиною.
Причиною загибелі Ленского побічно з’явився Онєгін, але насправді він гине від грубого дотику твердої дійсності. Що загального між Онєгіним і Ленским? Обоє належать до привілейованого кола, вони розумні, освічені, вище коштують по своєму внутрішньому розвитку, чим ті, хто їх оточує, романтична душа Ленского всюди шукає прекрасне. Онєгін же через все це пройшов, утомився від лицемірства й розпусти світського суспільства. Пушкіна пише про Ленском: “Він серцем милий був невіглас, його плекала надія, і миру новий блиск і шум”. Онєгін слухав палкі мовлення Ленского з посмішкою старшого, він намагався стримати свою іронію. Пушкіна пише: “И думав, нерозумно мені заважати його хвилинному блаженству, і без мене пора прийде, пускай покамест він живе так вірить миру досконалості. Простимо гарячці юного років і юний жар, і юне марення”. Для Ленского дружба – гостра потреба натури, Онєгін же дружить “нудьги заради”, хоча по-своєму прив’язаний до Ленскому. Не знаючого життя Ленский втілює в собі не менш розповсюджений тип передової дворянської молоді, так само, як і розчарований у житті Онєгін.
Пушкін, протиставляючи двох молодих людей, проте зауважує загальні риси характеру. Він пише: “Вони зійшлися: хвиля й камінь, вірші й проза, лід і пломінь, не настільки різні меж собою? “Не настільки різні меж собою”? Як розуміти цю фразу? На мій погляд, поєднує їх те, що вони обоє эгоцентричны, це яскраві індивідуальності, які зосереджені тільки на своїй, нібито неповторній особистості. “Звичка всіх уважати нулями, а одиницями – себе” рано або пізно повинна була привести до розриву. Онєгін змушений убити Ленского. Нехтуючи світло, воно все-таки дорожить його думкою, боячись глузувань і докору в боягузтві. Через помилкове почуття честі, він губить безневинну душу. Хто знає, як зложилася б доля Ленского, якщо б він залишився живий. Можливо, він став би декабристом, а, може бути, і просто обивателем. Бєлінський, аналізуючи роман,
Уважав, що Ленского чекав другий варіант. Пушкіна. пише: “Багато в чому він би змінився, розстався б з музами, женився, у селі щасливе й рогатий носив би стьобаний халат”. Я думаю, Онєгін все-таки був внутрішньо глибше Ленского. Його “різкий, охолоджений розум” набагато приємніше, ніж піднесений романтизм Ленского, що швидко б зник, як зникають квіти пізньої восени. Незадоволеність життям здатні випробовувати тільки натури глибокі, Пушкіну ближче Онєгін, він пише про себе й про нього:
Я був озлоблений, він похмурий,
Страстей гру ми знали обоє,
Томіла жuзнь обох нас,
В обох серцях жар згас.
Пушкін відкрито зізнається в симпатіях до нього, багато ліричних відступів у романі присвячені цьому. Онєгін глибоко страждає. Це можна зрозуміти з рядків: “Навіщо я кулею в груди не поранений? Навіщо не кволий я старий, як цей бедный відкупник? Я молодий, життя в мені міцна! Чого мені чекати? Туга. Туга. ” Пушкін втілив в Онєгіні багато хто з тих рис, які пізніше розгорнуться в окремих персонажах Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова й інших. А такі романтики, как-ленский, не можуть протистояти ударам життя: вони або примиряються з нею, або гинуть.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)