Олександр Фадєєв: письменник громадянської війни
13 травня 1956 року у підмосковному селищі Переделкино, на другому поверсі однієї з письменницьких дач пролунав пістолетний постріл. Луна від нього незабаром досягло Кремля й викликало замішання у вищому ешелоні влади: покінчив із собою кандидат у члени ЦК ВКП(б), секретар Сполучника письменників. А лист, залишений покійним і звернене до керівників партії й держави, вивело його головних адресатів із себе. Після дводенної паузи в “Правді” і інших газетах з’явився некролог, що, у свою чергу, привів у шоковий стан тисячі й тисячі людей. Сухо
“В останні роки А. А. Фадєєв страждав важкою недугою – алкоголізмом, що привів до ослаблення його творчої діяльності. Прийняті протягом декількох років лікарські міри не дали позитивних результатів. У стані важкої депресії, викликаної черговим приступом хвороби, А. А. Фадєєв покінчив життя самогубством”.
На деякій частці правди була замішана в цьому повідомленні відома неправда. У свій час Фадєєв дійсно пив, але вже багато місяців, як сам він говорив, “не користувався ЦИМ сумнівним задоволенням”. “Черговий приступ” був чистої води вигадкою. А ослаблення
В 1933 році в інтерв’ю однієї із закордонних газет Фадєєв сказав про себе так: “Я колись став революціонером, чим письменником… і коли узявся за перо, був уже, що сформувався більшовиком. Безсумнівно від цього й моя творчість стала революційним”. Ці слова Фадєєва звичайно приводилися дослідниками на доказ його внутрішньої цілісності й повної єдності його політичних і эстетических ідеалів. Така єдність взагалі немислимо. Не було його й у Фадєєва. Хіба що на самому початку його творчого шляху. Та й тоді воно залишалося досить хибким. Те, що більшовиком Фадєєв став набагато раніше, ніж письменником, безперечно. Більшовицькі ідеї він убрав, що називається, з молоком матері. Батько – народоволець. Мати – марксистка. Обоє брали активну участь у революційному русі. Політичні розбіжності не перешкодили їм полюбити один одного й побудувати сім’ю. В 1900 році в них з’явилася дочка, Тетяна. У грудні 1901-го – син, Олександр. Але через кілька років розбіжності ці загострилися. Сім’я розпалася
В 1908 році Антонина Володимирівна Фадєєва з дітьми й новим чоловіком, як і вона, соціал-демократом, Глібом Свитичем, переїхала на Далекий Схід і влаштувалася в уссурійському селі Чугуевке. А два роки через Сашко надійшов у Владивостоцьке комерційне училище й оселився в будинку тітки, Марії Володимирівни Сибирцевой. Революційні настрої панували й у цьому будинку. Не були далекі їх і сама Марія Володимирівна, і чоловік її, Михайло Якович, онук декабриста, і тим більше сини: Всеволод і Ігор, які ще до Жовтня стали більшовиками. Революційне середовище було, таким чином, для Фадєєва рідною стихією чи ледве не з дитячого років. Природно, і Лютий, і особливо Жовтень 1917-го він зустрів захоплено.
Із цього часу його політичний послужний список стрімко ріс. З 16 лет-член партії, учасник антиколчаковского більшовицького підпілля. З 18 – комісар полку народно-революційної армії. В 19 – комісар бригади. Делегат X з’їзду партії. З 1921 року – студент Гірської академії й одночасно парторг одного з московських заводів і інструктор Замоскворецкого райкому. В 1924 році – Ростов. Інструктор обкому, або, як тоді говорили, областкома партії, потім “ч завотделом партійної газети “Радянський південь”…
Така зовнішня сторона політичного росту молодого Фадєєва. Внутрішня, як і водиться, була багато сложней і противоречивей. Перші роки участі в революції були осяяні для нього світлом високих ідей і самих чистих помислів. Він почував себе учасником грандіозних історичних подій, яким призначено було перевернути увесь світ, зробити його миром добра й справедливості, вільної й радісної праці, без буржуїв і мироедов, без насильства й чиношанування. Одне це робило його счастливейшим людиною. А була ще й романтика. Нічні вилазки з листівками такого змісту, що, попадися, і замучать у катівнях контррозвідки. Доручення підпільного більшовицького комітету. Явки. Паролі…
Все це у компанії друзів, ніжно улюблених, вірних один одному до труни, і було для юного Фадєєва тим, що називалося революційною боротьбою
Зовсім інакше сприймав він своя участь у подіях і своє місце в них відтоді, коли пішов у партизани й через кілька місяців, як людина, хоч і дуже ще юний, але партійн і грамотний, був призначений комісаром полку. У тих же спогадах читаємо:
“Я дуже швидко повзрослел, знайшов якості волі, витримки, політично обігнав своє покоління на кілька років, навчився впливати на масу, переборювати відсталість, відсталість у людях, іти всупереч труднощам, всі частіше виявляв самостійність у рішеннях і організаторські навички,- одним словом, я поступово виростав у ще хоча й маленького по масштабах, але політично усе більше свідомого керівника”.
Фадєєв не описує в спогадах себе тодішнього, дивлячись із висоти прожитого років, а прагне відтворити своє самовідчуття тієї пори. І головним у цьому самовідчутті виявляється свідомість своєї політичної переваги над товаришами, над масою. Особливо виділяється це – “навчився впливати на масу”, сказане із часток зневаги до маси й з почуттям дистанції, що відокремлює від її його власне керівне “я”.
Все це було закономірно й майже неминуче. До 18-літнього комісара, що одержав право керувати людьми втроє старше його, учити їх і наставляти, прийшла, не могла не прийти, занадто рання впевненість у своєї особливої значимості. Незабаром вона стала переростати в широку самовпевненість. Ледь оселившись у Москві й нашвидку познайомившись із культурним життям столиці, 20-літній Сашко Фадєєв прийнявся судити й виряджати про літературні авторитети, немов би поблажливо поплескуючи їх по плечу:
“Адже от Луначарский! Талановита людина, талановито зображує весь жах ладу, що звалився, висміює незрівнянно соціал-угодовців, розкриває таємницю мілітаризму й т. д. і т. п., але тільки намагається дати часточку нового побуту я нових людей, моментально з’їжджає на слабеньку французьку мелодраму. І у Творчості всіх наших талановитих інтелігентів я все натикаюся на “цей сумний факт”.
Є, зрозуміло, у цій безапеляційній оцінці творчості “талановитих інтелігентів” звичайна мальчишечья зухвалість і задерикуватість. Але є й те почуття переваги “політично усе більше свідомого керівника” над безпартійною масою, що Ленін називав комчванством і яким у ті роки легко заражалися молоді більшовики, вигодувані епохою громадянської війни й воєнного комунізму
Письменницька доля Фадєєва трагична. Вся його суспільно-літературна діяльність якщо й становить інтерес у наші дні, те лише як породження найстрашнішої в історії держави російського епохи. А художня його спадщина вичерпується двома закінченими романами. Але обоє вони залишили в історії літератури помітний слід. І “Розгром”, і “Молода гвардія” (у першій її редакції) зберегли для читача такі риси кожний свого часу, такі штрихи подій і людських характерів, яких у добутках інших, бути може й більше талановитих авторів, немає.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)