“Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!”
З давніх-давен пісня виражала радість, смуток, сподівання, мрії народу про майбутнє. Одним з її жанрових різновидів, є коломийки, які найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки розповідалося про тяжке селянське життя, неймовірні страждання, горе, а й змальовувалися образи народних захисників, які не рахувалися із своїм життям, вставали на захист пригноблених:
Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,
Або будемо висіти, або панувати..
Визначальними рисами коломийок є їх патріотизм. Особливо це відчувається в піснях
То не терен тіло ранить злими колючками,
То невільників фашисти крають канчуками.
То нетурки-яничари піднялись з могили.
То фашистські людолови село обступили.
У коломийках народ оспівує красу синіх гір і таємничих полонин, зеленого: гаю і смерекових лісів, напоєних солов’їним щебетанням, перегуком зозуль, дзюрчанням потічків. Найчисленнішими були
Народ створив також багато коломийок, у яких висміюються людські вади, різні негативні явища: “В тебе очі, як тарелі, а язик, як жорна”. Гуцульські коломийки люблять і співають у всіх куточках України.