Одеські шляхи М. В. Гоголя
Уявіть, що ми мандруємо вулицями старої Одеси, що тихо збігають до моря. Здається, що у цій частині міста інший плин життя, неначе потрапляєш у минуле. Десь далеко залишились сучасні будівлі, буденний шум, а тут все сповнене пам’яті і якогось таємничого, незбагненного поклику. Давайте прислухаємося…
Довго довелось би перелічувати імена митців, які жили у цих старих будинках, ходили по цій же бруківці, вдихали морський бриз. Жоден з них не залишився байдужим до Південної Пальміри і посвоєму відобразив її у Творчості. Назвемо найвідоміші
Ще раз погляньмо на портрети великих поетів О. Пушкіна, А. Міцкевича і М. Гоголя. Ні, я не помилилася на слові, коли віднесла до поетів великого українця Миколу Васильовича Гоголя. Його пейзажі, ліричні відступи, безумовно, – висока поезія у прозі. Він і сам показав свою належність до плеяди поетів, визначивши жанр головного твору свого життя – поеми ” Мертві душі “. Зовні вони належать до абсолютно різних типів людей.
Воно подібне до тисяч звичайних облич українців, які нас оточують, трохи на нас самих.
Давайте пильніше вдивимось у вирази очей поетів. Чи не здається
Багато спільного ми знайшли у біографіях цих трьох, на перший погляд, таких різних митців XIX століття. Вони були майже ровесниками, прихильна доля звела їх для дружби. Кожен з них був обдарований неповторним талантом. Всі троє зробили свої перші кроки в літературі романтиками, пізніше – кожен віднайшов власний шлях у мистецтві та ним піднявся до митця світового масштабу. Як істинні генії, вони високо цінували самобутні таланти один одного, щедро ділилися сюжетами, творчими знахідками, взаємозбагачуючись, ніколи не повторюючись.
Нас здивувало те, що маршрути їхніх подорожей Україною майже повністю збігались географічно, вони спілкувалися з тими ж людьми, але все це ніколи не співпадало у часі. Не довелося зустрітися їм і в Одесі. З різних причин потрапили письменники до нашого міста: О. С Пушкін та Адам Міцкевич як політичні вигнанці; М. В. Гоголь у 1848 році повертався з Італії, взимку 1850-51 р. приїхав у пошуках бажаного тепла: перевтома, слабке здоров’я змусили його покинути холодну Москву.
Перший період перебування М. В. Гоголя короткий: 16 квітня – 5 травня 1848 року.
Робота з картою старої Одеси. (Група краєзнавців відмічає на карті маршрут М. В. Гоголя прапорцями).
Давайте повернемось назад у часі рівно на 160 років та подивимось очима Миколи Васильовича з борту фрегата “Херсонес” на молоду Одесу. Перед ним відкривалась панорама міста з прямими широкими вулицями. Тут не було тісних темних провулків, притаманних старим містам. Віддалік височіли будівельні риштування – місто розросталось, гарнішало на очах. Але прилегла до моря частина дивувала своєю чіткістю та довершеністю.
Пасажир, що повернувся на батьківщину зі Святої Землі – Єрусалима, майже інкогніто зійшов на берег, але до міста потрапив тільки через два тижні. На Півдні Росії лютувала холера, тому за суворим законом санітарний карантин був обов’язковим для всіх подорожніх. Двері карантинного приміщення були закриті для всіх, але редактор газети “Одеський вісник” А. Г. Тройницький зумів умовити начальника митниці Лева Сергійовича Пушкіна впустити його на хвильку до письменника. І ось вранці. І місто вибухнуло! Цілі натовпи людей заполонили площу перед входом у порт, щоб привітати свого кумира, але потрапили до нього лише далекий родич по матері А. А. Трощинський та знайомий М. Г. Тройницький. Відвідувачам було важко розмовляти, бо їх розділяли ряди дротів. Гоголь був зворушений такою зустріччю. Він розпитував про місто, цікавився, чи багато у ньому книжкових крамниць, чи люблять його жителі читати. Письменник попросив принести йому поему “Мертві душі”, журнали, місцеві газети. Навіть перебуваючи у карантині, М. В. Гоголь не припиняв наполегливої роботи над другим томом “Мертвих душ”.
Жителі Одеси тоді страждали від багатьох бід: не було вдосталь питної води, через відсутність дерев нікуди було сховатись влітку від палючого сонця, взимку – від пронизливого вітру, часто здіймалися пильні бурі, а ще страшнішою була грязюка.
У музеї ми звернули увагу на стару літографію “На Преображенській площі”. Налетіла пильна буря, перетворивши день на ніч, у суцільній хмарі пилу тільки вгадуються зігнуті силуети людей.
Коли нарешті йшли дощі, навіть центральні вулиці перетворювались на трясовини. Найбільш спритні жителі переходили вулиці на ходулях – високих дерев’яних черевиках, інших за 5-10 копійок (тоді великі гроші), залежно від глибини калюжі, переносили спеціальні носії, іноді носій зі своїм пасажиром на плечах занурювались в грязюку по пояс. А по обидва боки то пилового, то грязевого потоку народжувались й тятись вгору прекрасні білі палаци майбутньої перлини біля моря.
Залишається тільки здогадуватися, чому затримався М. В. Гоголь на п’ять місяців? Можливо, тому, що встиг полюбити Одесу, а можливо, тому, що закохався…
3й краєзнавець. Він зупинився на тій же вулиці Надєждінській, у будинку №11 свого родича, генерала А. А. Трощинського. У окремому флігелі на другому поверсі Гоголю було відведено дві кімнатки. Кожен ранок він починав молитвою, а вже потім брався за свою титанічну роботу над другим томом поеми “Мертві душі”. Виходив на свіже повітря не раніше четвертої години та спостерігав, як бурхливо змінюється ландшафт міста. На очах у письменника палітра молодої Одеси все більше насичувалась білими та зеленими кольорами.
Вдячні одесити увіковічили пам’ять про великого сина України: вулиця Надєждінська носить ім’я Гоголя, на будинку №11 встановлено меморіальну дошку, а в одній з круглих ніш оперного театру – бюст письменника, йому присвячена велика експозиція в літературному музеї, і навіть 1 квітня – в день його народження – святкується найулюбленіше одеське свято Сміху.
Сьогодні ми погортали ще одну сторінку літературної історії Одещини, присвяченої людині великої душі – Миколі Васильовичу Гоголю. Ми пишаємося тим, що наш край став близьким письменнику: тут йому легко дихалося і працювалося, він поривався повернутися сюди. Чи багатьом містам України випала така висока честь? Як бачимо, його мрія здійснилася, і він повернувся до нас назавжди, точніше, Гоголь ніколи й не полишав наш край.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)