Обряд ритуального випікання короваю з нового зерна

В окрему групу обжинкових пісень можна виділити Твори, якими супроводжувався обряд ритуального випікання короваю з нового зерна (своєрідна жертва богам та духам поля). Ця лірика сповнена елементів давньої міфології. У ній часто звучать розмови з короваєм, звернення-замовляння до нього як до живої істоти: “Короваю мій рум´яний, Чи боги тебе малювали?”, “Вітай, вітай, святий короваю, Вітай, вітай, гість із божого дому. Де ж ти був, святий короваю, Що ж ти бачив з божого дару?” Зустрічаються тут і звертання до язичницьких божеств, які,

на думку праслов´ян, сприяли хорошому врожаєві:

– Ладо моє, Ладо моє, що є на тім короваї? (Рефрен, що повторюється після кожного рядка). – Єсть на нім зорка і місяць ясненький.

– Єсть на нім райськії пташеньки.

– Єсть на нім житнєє колосся.

– Єсть на нім вишні і черешні…

Із завершенням обжинків молодь мала більше часу, тому в піснях, призначених для дівчат та хлопців, звучить мотив Кохання, який іноді поєднується з мотивом скорого весілля (що традиційно відбувалось восени після завершення польових робіт). Мотиви кохання звучать і в піснях для господаря з господинею: “Пан золото

віє, а пані обмітає, А пан паню обнімає…”. Вони доносять залишки язичницьких ритуалів, здійснюваних на полі на честь духів ниви, що відбувались біля “бороди”. Часом ці обряди називались “качання по стерні”. Це були своєрідні язичницькі грища-гуляння, за формою схожі до весняно-літніх, з тією відмінністю, що головними їх учасниками були зрілі люди, а не молодь. До нашого часу дійшли окремі тексти, якими супроводжувалися ці ігри:

Женьчичок, бреньчичок вилітає,

Якби-то забито ніженьку пробито,

Високо ніженьку піднімає,

В зеленім лугу, бери собі другу…

Як і інші жанри календарної обрядовості, про які говорилося раніше, хліборобська лірика, втрачаючи зв´язок з язичницькими віруваннями, позбувалась ритуальних елементів, набуваючи натомість покрифічно-біблійних мотивів:

Святий Петро за плугом ходив,

А сам Господь Бог пшениченьку сіяв.

Святий Павло волоньки водив,

А святий Ілльо заволочував…

Основною ознакою таких творів є язичницько-християнський синкретизм. А в інших випадках, втрачаючи сакральний пафос, багато обрядових жниварських пісень набули гумористично-жартівливого тону:

Пішли в поле женці жати,

Серпи взяли, хліб забули,

Та й забули серпи взяти,

То ж то такі женці були.

Елементи хліборобської обрядовості увійшли не лише, як зазначалось вище, в інші жанри календарної та родинної обрядовості, а й у балади, казковий та неказковий епос, народну пареміографію тощо. Дещо наближеними до жниварських пісень за тематикою та художньообразною структурою є косарські та гребовицькі пісні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Обряд ритуального випікання короваю з нового зерна