Протягом віків українці високо цінували свою причетність до законів землі, жили в злагоді, в гармонії з природою, шанували її, створену Богом і даровану їм, трударям, для розумного користування і збереження. За будь-яке діло Хлібороби бралися з великою повагою до природи-матінки. Примічали всі зміни в природі відповідно до релігійних свят. Без молитви жодної справи не починали. Здійснювали Величні обряди віншування землі-годувальниці, прославляли ім’я Боже за те, що послав своє благословення невтомним трудівникам. Найбільшим із благ, що
їх дарує земля людині, є, безперечно, хліб. З ним не страшні ніякі випробування, ніякі зміни в житті. “Хліб – усьому голова”, – говорить народна мудрість. У мене викликають щире захоплення Обрядові дійства під час сівби та жнив. Святково одягнені, урочисті, виходили селяни на поле весною, несли хліб-сіль на вишитому рушникові, кропили землю свяченою водою. А справляючи обжинки, вшановували перший сніп, прикрашаючи його стрічками й квітами, співали жнивні пісні, вітали й винагороджували найсумлінніших працівників. З полем розмовляли, Дякували йому за врожай, вклонялися. Святий хліб цілували, клали паляницю
на покуті під образами. Господині, Випікаючи хліб, одягали святкову одежу, дотримувалися тиші й спокою в хаті, лагідно примовляли до печі, щоб та гарно вигріла та випекла паляничку. Різні прикмети та забобони, пов’язані з Хліборобською працею та явищами природи, ніколи не були просто вигадкою: вони привчали селянина до спостережливості, обачності, застерігали від помилок, заохочували розумно господарювати. Людина, земля, Природа – Божі створіння, вони з’єднані нерозривно, і тільки повна гармонія між ними – запорука нашого доброту.
