Центром Художнього зображення явища тоталітаризму в Барчиній прозі діаспорний дослідник Леонід Плюш уважає міф про Ящера (дракона). Він глибоко проаналізував цей мотив у романі “Жовтий князь”, отже, ми додамо тільки деякі деталі. Зі змієм порівняно росіянина Отроходіна: “кружить змієм і мучить; ну, ящір і єсть! Йому “вгорі” нададуть велико-риб’ячу луску: ордени, “путьовки””; зі змієм асоціюються гріхи людські, а також спецпотяг на Колиму.
Натомість Мирону Катранникові під час тої “дуелі” прийшла на: серце “найтихіша
мирність” (“Жовтий князь”). За нею досада, після почуття відрази до Отроходіна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, і така прихована сила якраз і бісить Отроходіна (“мужик “плохий””). У романі також указано на мученицьку лагідність очей інтелігенції, ясні й незвичайно спокійні очі сектанта Прокопа. Навіть владу смерті над людиною позначено через її очі: вони збільшуються, у них помітно скорботу й невідсвітність. І найбільше Отроходін радіє, що погасив таки світло в очах селянина, заморивши його голодом.
Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колір. Ця деталь
наповнює ті картини кінця світу, що їх бачать селяни: “Сидить гостроокий хтось, ніби золотий, цілком литий, – з червонастим виблиском; в короні чудній і пишній одежі. Високо підноситься. Ребра схожі на верх брами, розчиненої так, що туди з низини на картині тягнуться люди без кінця і перерви: люди бідні – тягнуться під кліткову браму примарця і там зникають. Як вівці на бійні”, Ми дізнаємось, що виконавець волі звіра й сатани князює в жовтій одежі. Юродивий співає, що Жовтий князь рудою [кров’ю] запив свої жертви-. Жовтий колір постійно характеризує Отроходіна: “Грозить обома руками Отроходін, говорячи, а його широкий золотий зуб, відтінений щербинкою поруч, аж жевріє, одночасно з товстими скельцями окулярів без оправи, при самих металічних зачіпцях”.
