Образи-символи і персонажі п’єси “Синій птах”
П’єса “Синій птах” (1908) належить до другого періоду творчості Метерлінка. Це філософська п’єса-казка, що в узагальнюючій формі містить нову (відмінну від! періоду творчості) систему поглядів драматурга на природу і суспільство.
Події п’єси відбуваються напередодні Різдва. Це час, коли стає можливим будь-яке чудо. Перед нами дві дії, що йдуть паралельно: кімната дітей дроворуба і свято в домі багатих дітей. Дії відділені стіною, і їх можна побачити через вікно.
В цьому випадку вікно – символ розрізненості світу багатих
Хлопчик Тільтіль і дівчинка Мітіль вирушають на пошуки Синього Птаха. Це символізує пошуки людьми щастя. Недаремно символом всього людства у Метерлінка стають діти. Фея Берилюни дарує Тільтілю чарівний діамант, який відкриває істинну сутність (“душу”) людей, предметів, тварин, стихій. Діти збираються в подорож з усіма тими,
Хліб, Цукор, Молоко, Вода і Вогонь, Кішка і Собака – першооснова, “першоелементи” їхнього життя. Виняток складає Душа Світла. Це алегоричний образ. Це їх ватажок, в її постаті олюднюється ідея світла – поводиря сліпих, це олюднення добрих сил життя. Кішка – втілення його таємничої, демонічної сторони. Кішка товаришує з Ніччю, обидві вони охороняють таємниці життя. Вона і зі смертю “на короткій нозі”, її старовинні друзі – Нещастя.
Близьким до фольклорного є мотив подорожі в пошуках Цілющою засобу – центральний сюжетний мотив феєрії. Адже діти рушають в подорож з конкретною метою: знайти Синього Птаха, щоб допомоги хворій внучці феї. Подорожуючи до Країни Спогадів, Палацу Ночі, Лісу, Саду Блаженств, На кладовище, в Царство Майбутнього, діти зустрічаються з алегоричними персонажами. Кожен із них несе свою мораль, вірніше, свою частину загально: моралі, – кожен подає свій особистий урок. Зустрічі з цими персонажами стають етапами духовного і душевного виховання дітей.
Ніч і Час, Блаженства і Радості, Привиди і Хвороби “вчать” Тільтіля і Мітіль чи словесно, чи своїм мовчазним прикладом, чи створюючи повчальні для дітей ситуації, з яких можна винести життєвий урок. В накопиченні досвіду, в просуванні від істини до істини, від етапу до етапу пізнання виявляється внутрішній сенс “подорожі”, “шляху”, “пошуків”.
Дітям зустрічається найважливіший персонаж у вигляді бородатого старого з косою і пісковим годинником, ім’я йому – Час. Він чітко розділяє події між “сьогодні” і “завтра”. (“Сьогодні різдво? Ні, не сьогодні, а завтра.
Тільки в цьому році святочний дід нам нічого не принесе. Він прийде до нас наступного року”. Але поруч з конкретним і точним рахунком хвилин в п’єсі присутня й інша міра часу. Цією мірою вимірюється часовий потік, що виходить за межі безпосереднього досвіду дітей.
В масштабах умовно історичного періоду минулому відповідає “час фей”: коли люди бачили світ таким, який він є насправді, теперішнє – це довге панування сліпоти, з якого людство, в особі своїх кращих представників, виходить поволі, але неминуче, – і нарешті, майбутнє – це той “час, який ще не пробив”, час возз’єднання Душі Світла і трьох Високих Радостей: Радості Розуміти, Радості Бути Справедливим, Радості Споглядати Прекрасне. В глибокому символічному сенсі час дії казки має ще один найважливіший вимір: це пора дитинства.
Подорожуючи у різних часових вимірах, діти відкривають найвищу істину – “мертвих немає” (коли вони зустрічають свою померлу бабусю), сонце і життя сильніші від смерті. Заперечення смерті як єдиного сенсу, єдиної мети і правди існування – узагальнюючий рефрен цієї п’єси. Як відомо, після довгих пошуків діти знаходять Синього Птаха у себе вдома.
Горлиця не вмирає, не змінює свого кольору, як це сталося з іншими синіми птахами, – але і вона вилітає із рук дітей. Символ Синього Птаха багатоликий, багатозначний, він відкритий для численних тлумачень. Цей птах – образ польоту, висоти і недосяжності, але також і образ буденний, звичайний. Це – синій птах, його синява, хоч і неземна, казкова, бездонна, а все-таки підказана блакиттю рідного неба, що височить над усіма людьми.
Варіант 2.
П’єса “Синій птах” – це філософська п’єса-казка, то в узагальнюючій формі містить нову систему поглядів драматурга на природу і суспільство. Події п’єси відбуваються напередодні Різдва. Це час, коли стає можливим будь-яке чудо.
Перед нами паралельно розгортаються дві дії: в кімнаті дітей дроворуба і в домі багатих дітей. Дії відділені стіною, і їх можна побачити за допомогою вікна. Це символ розрізненості світу багатих і бідних. Граючись, діти ліквідують це протиріччя, задовольняючись чужим щастям.
Хлопчик Тільтіль і дівчинка Мітіль вирушають на пошуки Синього Птаха, що символізує людство, яке шукає щастя. Фея Берилюни дарує Тільтілю чарівний алмаз, який відкриває сутність (“душу”) людей, предметів, тварин, стихій. Діти збираються в подорож з усіма тими, хто на час приходу феї перебуває поблизу з ними. Хліб, Цукор, Молоко, Вода і Вогонь, Кішка і Собака – “першоелементи” їхнього життя. Виняток складає Душа Світла. Це алегоричний образ, в якому втілено добрі сили життя. Кішка – втілення таємничості, демонічносгі. Кішка товаришує з Ніччю, обидві вони охороняють таємниці життя. Вона і зі смертю “на короткій нозі”, н друг – Нещастя.
Близьким до фольклорного є мотив подорожі в пошуках цілющого засобу – центральний сюжетний мотив феєрії. Адже діти вирушають у подорож, щоб знайти Синього Птаха і допомоги хворій внучці феї. У Країні Спогадів, Палаці Ночі, в Лісі, Саду Блаженств, На кладовищі, в Царстві Майбутнього діти зустрічаються з алегоричними персонажами. Кожен із них несе свою мораль, вірніше свою частину загальної моралі, – кожен дає особистий урок. В накопиченні досвіду, в русі від істини до істини, від стану до етану пізнання виявляється внутрішній сенс “подорожі”, “шляху”, “пошуків”.
Діти зустрічають найважливіший персонаж – Час. Він чітко розділяє події між “сьогодні” і “завтра”. У п’єсі є й інша міра часу. В масштабах умовно історичного часу минулому відповідає “час фей”, коли люди бачили світ таким, який він є насправді; теперішнє – це довге панування сліпоти, з якого людство виходить поволі, але неминуче; майбутнє – це той “час, який ще не пробив”, час возз’єднання Душі Світла і трьох Високих Радостей: Радості Розуміти, Радості Бути Справедливим, Радості Споглядати Прекрасне. В глибокому символічному сенсі час дії казки має ще один найважливіший вимір: це час дитинства.
В подорожі різними часовими вимірами дітям відкривається найвища істина – “мертвих немає”, сонце і життя сильніші від смерті. Після довгих пошуків діти знаходять Синього Птаха у себе вдома. Символ Синьою Птаха багатозначний. Цей птах образ польоту, висоти і недосяжності, але й буденний, звичайний образ.
(3 votes, average: 4.67 out of 5)