Образ жінки-матері у творах Тараса Шевченка
Образ жінки-матері у творах Тараса Шевченка
Три тяжкие доли имела судьба…
И первая доля – с рабом повенчаться;
Вторая – быть матерью сына раба
И третья – до гроба рабу покоряться.
И все эти тяжкие доли легли
На женщину русской земли.
/ М. О. Некрасов /
Перша половина ХІХ століття. Росія – під чоботом самодержав ства, у ярмі кріпаччини стогнуть люди. Кріпака можна продати, поміняти на собаку, до смерті засікти різками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбільш трагічна доля жінки-селянки, особливо –
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила…
А сестри… Сестри, горе вам,
Мої голубки молодії.
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете.
(“Якби ви знали, паничі…”)
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спіткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жінок. І доля матері-страдниці стає одною з провідних тем його творчості (мабуть, другою після теми боротьби).
Страждає героїня вірша “Сон”, яка збирає урожай з панської ниви,
Йому боляче бачити, що:
…А онде під тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщині жне…
(“Сон”)
Мати Лілеї “… все журилась… і плакала”
…та нашого злого пана
кляла-проклинала. Та й умерла”.
(“Лілея”)
Мати Марини днями і ночами просиджує перед вікнами поміщиць кого будинку, не в змозі визволити доньку з пазурів ласого пана (“Марина”). Кров’ю обливається серце матері Алкіда (“Неофіти”), коли вона бачить, як дикі звіри розривають на арені Колізею її сина, її дитину.
Трохи м’якшою була доля з Ганною (“Наймичка”), але і їй нелегко жити поряд із сином, не признаючись, що вона його мати.
Причини цього горя трохи різні. Переважно вони соціальні. Від панської необмеженої влади і сваволі страждають героїні однойменних вірша і поеми “Сон”, всевладний пан занапастив матір Лілеї, біжить
у поле за донькою, яка збожеволіла, знечещена паном, і гине разом з нею мати Марини.
Часом причини страждань жінки-матері релігійно-соціально-психо логічні. Алкід (“Неофіти”) приймає нову релігію, яка несе справедливість, – християнство, перших християн переслідують – і він гине. Але релігійна тема звучить тут ширше: мати розуміє, що син бореться за правду і справедливість, тому страждає, але не дорікає йому.
Якого ж порятунку шукають героїні творів Шевченка? Де його шукають? Частіше всього вони – покірні жертви, що мовчки сраждають і гинуть. Покірно йде мати Івася (“Сон”), “щоб дожать до ланового ще копу”, все, на що вона здатна – це мрія-сон про волю. Проклинаючи (але не більш) пана вмирає мати Лілеї. Лише благає пожаліти її дочку мати Марини.
Не протестує і Ганна (“Наймичка”), але вона шукає порятунку в людській доброті, підкинувши дитину заможним літнім селянам. І не помиляється. Адже це прості люди з серцем і душею, що вміють любити і співчувати.
Свідоміший протест матері Алкіда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово – слово правди людям і проклинає тирана.
Отже, показавши страждання безправної, хоч і прекрасної (“нічого кращого немає, як тая мати молодая”) жінки-матері, поет ніби кличе: “Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гірко людина, мати, від якої – все найпрекрасніше на землі! Порвімо кайдани!” І тоді:
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)