Образ землі в повісті “Fata morgana”
Знайомлячись із творчістю того чи іншого письменника, ми пізнаємо характер автора, його світобачення, світорозуміння, вникаємо в індивідуальний стиль.
Щодо постаті М. Коцюбинського, то значення творчості письменника в тому, що він чітко ставив мету в житті, свій погляд звертав на сутність праці, багато уваги приділяв питанню любові людини до рідної землі.
В одному з своїх листів Коцюбинський писав: “Я весь серед своїх героїв, живу їх життям, поділяю їх горе і радощі, говорю їх мовою і відданий їх інтересам”.
Людина і земля…
В основу повісті письменник поклав матеріал, зібраний ним під час подорожей, а також зміст документів сільськогосподарської статистики Чернігівського земства. Коцюбинський заглиблюється в документи і факти, відкидає все випадкове і відтворює в художніх образах типове, найхарактерніше.
А
Маланка – один з найпоетичніших образів повісті. її душа “заглушена в наймах, як бур’янами квітка”. Сухі, жилаві руки віддали всю свою силу землі. У нотатках до цього образу Коцюбинський писав, що Маланці “само повітря співало: земля, земля, скоро буде земля”. На землю-годувальницю бідна жінка покладала всю надію. Мрії про землю ніколи не покидали її.
Ось одна з картин повісті. Я бачу Маланку, яка йде полем. Вона припадає вухом до ниви, слухає її дихання, відчуває, як стигле зерно падає на м’яку землю, і їй здається, що то нива плаче золотими сльозами. Кожну зернинку, яка впала на землю, жінка підбирає, ніжно, ласкаво”, бережно кладе до жмені і пошепки промовляє: “Хлібець святий”. Письменник у оповідь вводить внутрішні монологи, які допомагають читачеві глибше збагнути той чи інший образ. Ось один приклад. На мій погляд, найбільш майстерний: “Яка ти розкішна, земле…” В ньому – віковічні помисли людей, мрії і сподівання тих, хто нічого не мав. їй, простій селянській жінці, весело цю землю засівати хлібом, прикрашати зелом, заквітчувати різнокольоровими барвами.
“Та земля,- думає Маланка,- недобра, бо горнеться не до бідних, а до багатих”. Думки Маланки – це думки всього безземельного селянства, життя якого не покращало після скасування кріпосного права. Земля, як марево, поманила селян і, як марево, щезла.
Розбились, немов об камінь, і всі сподівання Андрія Волика. Лопається терпець і у інших селян. Хома Гудзь живе єдиною надією помститися тим, хто винен в недолі народу. Такі ж думки переслідують і Прокопа Кандзюбу. Це йому належать слова: “Зведись, народе, простягни руку на свою правду. Як сам не возьмеш, ніхто не дасть”. Ці слова, по суті, лейтмотив повісті.
Мріям селян не судилося збутися. Чому? Тільки тому, що гегемоном революції була буржуазія? Можливо. Але це не повна відповідь на питання. Ключ до розуміння цієї проблеми – в дрібновласницькій психології селянина. Згадаймо один з епізодів. Націоналізована панська земля, і тепер стоїть питання: що вигідніше – чи поділити землю, чи, може, гуртом обробляти її і тоді вже гуртом ділити хліб. Маланка кричала, щоб землю швидше поділили. Серед селян були ті, хто підтримував її.
Цим епізодом письменник показує владу землі над людиною, бо в людей типу Маланки “такий інстинкт до землі, як у “ластівки до гнізда”.
Повість має трагічну розв’язку, але все ж звучить оптимістично, якщо уважно вчитатися в останні рядки її. Маланку й ту землю, про яку вона марила, покрив морок. Та високо над землею “тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки”. Два контрастних образи – морок і зорі – допомагають читачеві зрозуміти головну ідею повісті: людина має стати хазяїном землі, хазяїном, а не рабом.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)