Образи селян у повісті “Fata morgana” Коцюбинського

Михайло Коцюбинський – один з найвидатніших українських письменників дожовтневого періоду. Він написав багато чудових творів, але повість “Fata morgana” – найвищий творчий злет письменника. У центрі твору історія людської душі з її драмами і катастрофами, людського духу, який, наче туман, піднімається з надр землі, коли вона парує, піднімається і пливе в повітрі, наче хліборобські думи, сподівання і мрії. Ось чому повість має підзаголовок “Із сільських настроїв”. Це настрій Маланки, яка сподівається на землю, настрій Андрія Волика,

який чекає відкриття фабрики, настрій Гудзя, Гущі, Гафійки…

За словами М. М. Коцюбинського, головним героєм його повісті є земля. І не тільки як частина природної стихії, а як владарка душі, переживань героїв. Земля, яка поманила до себе людину, хлібороба, поманила, але в руки не далася, “пройшла крізь пальці”, щезла, як марево.

Через ставлення до землі автор найкраще зумів розкрити образи знедолених селян. Найбільш хвилюючими серед них є представники старшого покоління – Маланка, Андрій Волик, Хома Гудзь.

Маланка, є виразницею селянських мрій і сподівань – мати землю. Бо не може справжній

селянин не мріяти про власну землю. Маланка – один із найпоетичніших і найповніше виписаних персонажів, її внутрішній світ, переживання, настрої письменник передає через промовисту деталь – “сухі і чорні руки”. Що може бути важливішим для трудівника? Адже в руках – душа людини. Героїня згадує: “От де вони почорніли, оті руки: на роботі в панів”. Ці слова розкривають усю драматичну історію життя жінки-селянки.

Скільки співчуття, симпатії і поваги викликає у нас ця жінка! Як вона любить землю, тонко відчуває красу і поезію хліборобської праці: “Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка. – Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами…” Так, Маланка мріє видати заміж свою дочку Гафійку за “хазяйського сина” Прокопа Кандзюбу. У них буде своя земля! Вона бачила в своїй уяві широку зелену леваду над річкою, щасливу доньку і себе на доччиному полі. Хоч на старість мріє жінка попрацювати на своєму городі.

Але Андрій Волик має настрої, протилежні Маланчиним.

Віддавши усю свою силу роботі на інших, він зненавидів землю. Андрій мріє про гуральню, яка дасть йому постійний заробіток. До своїх односельців він ставиться зневажливо: “Та! Велике щастя – латочка землі!.. Ходить чорний, як земля… а їсть не краще за того, що нічого немає… Хазяїн!..Отфабрика, то вже щось інше…”

З наростанням революційних подій Маланка, очікуючи землю, впевнена: “Але ще дочекають наші руки обробляти свої ниви”.

І ось пройшла чутка, що будуть землю ділити. Разом з тим ходять розмови про пуск гуральні. Це не радує Малакку, яка чекала іншого повороту подій – розподілу панських земель. Коли Андрій повідомляє, що гуральню пустили, мрії Маланки про землю змінюються безнадією.

Але й Андрієві робота на гуральні не принесла щастя, лише каліцтво, а потім і безробіття. Настає деяке прозріння. Він змінює своє ставлення до Марка Гущі. Андрій пристає до стихійного бунтаря Хоми Гудзя, який є втіленням селянської ненависті до всього, що звалося паном. Він “перебив би усіх” і випалив вогнем, щоб “тільки лишилась гола земля та ясне сонце”.

А тим часом знову оживають чутки про землю. Виходить царський маніфест, з яким селяни пов’язують надії на одержання землі. Народ збирається на демонстрацію. Гафійка виносить прапор з написом “Земля і воля”. Серед тих. хто зібрався, і Маланка. Вона стає в ряди тих, хто згодом відбиратиме панську землю. Трагічно закінчується повстання – кривавою розправою над селянами. Андрія страчено. А прагнення Маланки одержати землю так і не здійснилось.

Повість М. Коцюбинського “Fata morgana” викликає у мене глибокі роздуми. Прочитавши її, я зрозуміла, чим була земля в соціальному і духовному житті селянина в експлуататорському суспільстві. Але чому ж нині, коли селяни стали, здавалось би, її повноправними господарями, вона така не доглянута, погано родить?!

Заждалася наша щедра земля господаря, а народ – щастя-долі!

Задум повісті “Fata morgana” у М. Коцюбинського виник ще в 1903 році. І в цьому ж таки році він написав І частину, пізніше – другу і визначив жанр – повість. Тема твору – життя українського села. До цієї теми письменник звертався не раз у своїх творах “Ціпов’яз”, “Дорогою ціною”, “Лялечка”.

“Fata morgana” – це історія духу людського, який, наче туман, піднімається з надр землі, коли вона парує під променями сонця. Звідси й підзаголовок твору – “З сільських настроїв”. Основний художній конфлікт твору – це суперечність між духом людським і дійсністю. Повість починається розповіддю про Андрія Волика, тобто вже з першої сторінки читач попадає в світ сєляни-на-бідняка. Закінчується твір героїчною загибеллю Андрія, і може здатись, що він головний герой. Проте багато уваги автор приділяє і образу Меланки. З нею читач теж знайомиться на початку твору, її доля нерозривно пов’язана з усім, що відбувається на селі. Вона залишається жити, її думки, переживання продовжують тривожити серце. То, можливо, вона головна героїня? Так, це справедливо, але тільки для першої частини твору.

У другій частині Андрій і Меланка, хоч і присутні в усіх подіях, що відбуваються, проте їхні долі відступають на другий план, а на перший висувається доля цілого села, маси, народу. Саме селяни стають рушійною силою. То вони, селяни, і є головним героєм твору, хоч сам Коцюбинський говорив про те, що головний герой його повісті – персоніфікований образ землі, за яку йде жорстока боротьба між безземельним селянством і сільськими багатіями.

Образи селян можна згрупувати в повісті у відповідності до їх світогляду. Так, чорні руки Меланки (про них автор згадує дуже часто) свідчать про її нелегке життя. Через цю портретну деталь автор передає настрої селян. Меланка живе заради землі. І коли по селу пройшла чутка, що землю будуть ділити, то радості Меланки не було меж. Але земля, як марево, поманила Меланку і, як марево, щезла.

Андрій має інші настрої. Цим образом Коцюбинський продовжує тему “пропащої сили” в українському селі. Розчарувавшись у селянській праці, він навіть думками відривається від землі. Андрій покладає надію лише на фабрику. І тільки після каліцтва інакше починає дивитися на життя.

Стихійний бунтар Хома Гудзь – носій свідомості тієї частини селянської маси, яка теж відірвалася від хліборобської праці, але не збирається спокійно сидіти і очікувати своєї долі. В другій частині повісті він виступає месником.

Це найтиповіший представник українського селянства.

Серед інших героїв привертає увагу Прокіп Кандзюба, за якого Меланка хотіла видати Гафійку. Спочатку твору він заробітчанин, а потім активіст, чесність якого возвеличує його в очах читачів. Окрему групу селян становлять Івани Манжури, що звикли вклонятися перед заможними, “згинатися і розгинатися, як складальні ножі”.

Гафійка – представник сільської молоді, свідомість її зростає під впливом робітника Марка Гущі. Вона включається в революційну боротьбу, вишиває на прапорі – “Земля і воля”. Це конкретні образи селян. Крім них, є в повісті і узагальнений образ селянства, яким досить часто керують емоції, а не логіка. Цей образ яскраво висвітлений, на мою думку, в двох сценах: розбій в садибі пана Льольо і на плацу в момент розправи багатіїв над незаможним селянством.

Якщо в першому епізоді селяни поставили перед собою мету забрати своє”, то в другому – зовсім інший психологічний настрій. Тут вирішується питання життя і смерті, тому юрба виплескує з себе того, хто слабший фізично. Хай його вб’ють, аби тільки не мене.

Повість “Fata morgana” – перший твір в українській літературі, в якому письменник прийшов до думки: одержати перемогу можна тільки при високому рівні свідомості народних мас та при керівній ролі робітничого класу.