Образ Євгена Рафаловича в повісті “Перехресні стежки” Івана Франка
У повісті “Перехресні стежки” письменник виписав образ інтелігента, головною метою якого було покласти своє життя на жертовник щастя людського.
Саме з цією метою адвокат Євгеній Рафалович після закінчення Львівського університету приїжджає в невеличке повітове містечко працювати на благо селян.
Молодий адвокат мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й створити політичну організацію в повіті, запросити сюди помалу інтелігенцію, заснувати хоч невеличкий, та енергійний центр національного життя. Ці наміри додавали йому
Сама повість розпочинається сценою успішного закінчення захисту адвокатом селян, яким загрожувала тюрма за “аграрний бунт”. Більше того, Рафалович повів справу так, що у селян зародилася надія відібрати у поміщика через суд самочинно захоплені ним пасовиська. Відразу зав’язується конфлікт: боротьба між селянами, на боці яких стоїть молодий адвокат, та землевласниками.
Хоч представники влади натякали, що ніяких заворушень не потрібно в повіті, однак адвокат повів свою справу рішучо і безкомпромісно.
Рафалович боляче сприймав контрасти, що впадали в око при порівнянні життя людей в хаті і в кам’яниці. Він бачив причини страшного убозтва села, бачив ворогів села, які живляться людською працею. Адвокат під час роботи часто бував у селі, бачив гнітючі картини селянського життя, і це змушувало його замислитися над шляхами допомоги простим людям. Його думки ніби кристалізувалися в реченні-зітханні: “Ах, як багато праці потрібно!”
Ця праця стала для нього справою життя, заради якої він приніс у жертву навіть особисте щастя.
Рафалович вирішив спочатку поліпшити економічне становище селян, а потім вчити їх політичної свідомості. Євген Рафалович агітує селян братися за цілі досяжні, розуміючи, що починати доводиться з нуля, що вся боротьба, власне, попереду.
Подання скарг до прокуратури і надсилання статей до газети нічого не дали, і Рафалович вирішив організувати селян на масові виступи проти своїх визискувачів. Розгортаючи політичну діяльність на селі, адвокат “мав таке почуття, що підсаджує свої плечі під високу і важку кам’яну гору з наміром зрушити її з місця, Він знав, що се праця страшенна, довга і важка, але сказав собі в душі: “Все одно! Мушу двигнути!”.
Євгеній прагнув розвинути в народі почуття солідарності. Але це страшенно важко. Прикладом цьому може служити зустріч із селянином, який заблукав у лісі і не міг потрапити до свого села. Ця зустріч набула для Рафаловича символічного значення: “Чи ж се не символ усього нашого народа?” А слова адвоката: “Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?” становлять ідейну основу повісті.
Існуюча система відчула в особі адвоката Рафаловича небезпечного суперника, здатного сколихнути приспані в селянських масах сили. Найбільший успіх Євгена – народне віче і той розголос, який воно мало в Галичині, одним (селянам) – вселивши надію і віру, других (можновладців) – налякавши.
Щоб рельєфніше, драматичніше зобразити діяльність головного героя, автор повісті вводить у твір любовну сюжетну лінію. Виявляється, що вже десять років Рафалович має у серці “незагоєну рану”. Сталося розлучення Євгена зі своєю коханою Регіною Твардовською. Рафалович дізнався про примусове одруження його коханої з якимось чоловіком. Після тяжких страждань Євген поїхав в невелике місто, де поринув у роботу. Він так і не одружився.
Євген не знав, що в місті, куди він переїхав працювати, і живе його колишня кохана, тепер уже жінка судового чиновника Сталь-ського.
Сцени зустрічей Євгена і Регіни сповнені глибокими емоціями і ліризмом. Рафалович хотів навіть забрати Регіну і клявся покинути політичну діяльність. Регіна повелася достойно: вона розуміла, що цим він собі лише зашкодить. І справді, сам Євген через мить розкаявся у сказаному.
Хоч Регіна вже давно жінка іншого чоловіка, вона весь час пам’ятала про свою велику любов і у відповідальний момент вирішила допомогти адвокату: віддати саквояжик із своїми коштовностями для організації політичної діяльності.
Незважаючи на численні перепони повітового начальства, Рафалович досяг мети – скликав віче. Але відразу був схоплений за нібито ним вчинений злочин. Адвокат заспокоює всіх присутніх: “Не падайте духом! Робіть своє, щоб наші вороги не тішилися з нашого занепаду…”
Невдовзі адвокат був на свободі завдяки спростуванню злочинних фактів, і він подав заяву на скликання нового віча.
На цьому письменник закінчує повість, залишаючи сюжет відкритим, спрямованим на майбутнє. Бо зрозуміло: основні події розгортатимуться за межами цього твору.
Не дивлячись на те, що молодий адвокат знаходить щастя в боротьбі, в його образі чимало трагічного. Трагізм Франкового героя має кілька відтінків. Він – і в самотності Євгена, не завжди зрозумілого тому народові, якого хоче вивести з неволі; і в обмеженості цього самого народу; і в потребі чималих зусиль для досягнення мети; і, звичайно, у цілковитій зруйнованості особистого життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)