Образ Возного в п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського

Возний – сатиричний образ судового чиновника, який автор розкриває, викриваючи потворні суспільні явища – хабарництво, здирство, шахрайство, знущання над простими людьми тощо. Він характеризує возного вустами Миколи як “юриста завзятого і хапуна такого, що і з рідного батька злупить”. Цей образ є дещо шаржованим, але цілком реалістичним.
Мова возного є сумішшю канцеляризмів, старослов’янізмів, юридичних термінів, казенно-судової лексики тощо. Це додає комічного ефекту, адже прості думки він виказує не зрозумілими для простих

людей словами. Характерним у цьому плані є його освідчення в коханні до Наталки: “Бачив я многих – і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть – теє-то як його – к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя ежечасно волаєть тебе і послі нищпорной даже години”. Наталка відверто признається, що такої дуже “вченої” канцелярської мови вона не розуміє, і возний раптом заговорив простою, ясною й дохідливою мовою: “Так знай же, що я тебе давно уже – теє-то як його – полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село”. Але потім, ніби схаменувшись, знову повертається
до своїх канцеляризмів: “Моїх діл околичноеті, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє перед тобою”.
Через мову возний хоче показати свою освіченість, письменність, а, отже, свою зверхність над простим народом. І тут сміх з гумористичного стає сатиричним, коли автор глибше розкриває характер Тетерваковського. Наодинці з виборним возний із закоханого “жениха” перетворюється на чиновника, крутія та хабарника, який виправдовує шахрайство та брехню, використовуючи пісню Григорія Сковороди “Всякому городу нрав і права”. У вустах возного перероблена пісня звучить так, що її ідейний зміст геть спотворений.
Але все ж таки образ возного неоднозначний. З одного боку, це хапуга, здирник і бюрократ, а з іншого – людина, здатна на щирі почуття й великодушні вчинки. Промовистою у цьому плані є сцена, у якій возний “перероджується” і відступається від Наталки. Він висловлює сентенцію, що “великодушной поступок всякіїстрасті в нас переиливаєть”. І себе він вважає здатним на добрі діла: “Я – возний і признаюсь, что от рожденія моего расположен к добрим ділам, но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене нанижеслідующеє…”, “Я одказуюсь од Наталки і уступаю її Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Возного в п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського