Образ Возного в п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського
Возний – сатиричний образ судового чиновника, який автор розкриває, викриваючи потворні суспільні явища – хабарництво, здирство, шахрайство, знущання над простими людьми тощо. Він характеризує возного вустами Миколи як “юриста завзятого і хапуна такого, що і з рідного батька злупить”. Цей образ є дещо шаржованим, але цілком реалістичним.
Мова возного є сумішшю канцеляризмів, старослов’янізмів, юридичних термінів, казенно-судової лексики тощо. Це додає комічного ефекту, адже прості думки він виказує не зрозумілими для простих
Через мову возний хоче показати свою освіченість, письменність, а, отже, свою зверхність над простим народом. І тут сміх з гумористичного стає сатиричним, коли автор глибше розкриває характер Тетерваковського. Наодинці з виборним возний із закоханого “жениха” перетворюється на чиновника, крутія та хабарника, який виправдовує шахрайство та брехню, використовуючи пісню Григорія Сковороди “Всякому городу нрав і права”. У вустах возного перероблена пісня звучить так, що її ідейний зміст геть спотворений.
Але все ж таки образ возного неоднозначний. З одного боку, це хапуга, здирник і бюрократ, а з іншого – людина, здатна на щирі почуття й великодушні вчинки. Промовистою у цьому плані є сцена, у якій возний “перероджується” і відступається від Наталки. Він висловлює сентенцію, що “великодушной поступок всякіїстрасті в нас переиливаєть”. І себе він вважає здатним на добрі діла: “Я – возний і признаюсь, что от рожденія моего расположен к добрим ділам, но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене нанижеслідующеє…”, “Я одказуюсь од Наталки і уступаю її Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною”.