Повість Пушкіна, хоча й називається “Дубровський”, але починається з розповіді про знатного російського пана Кирилу Петровича Троєкурова. Пушкін начебто попереджає нас, що Троєкуров зіграє важливу роль у долі батька й сина Дубровських. Що ж це за людина? Завдяки своєму багатству, знатному роду і зв’язкам він мав велику вагу в губерніях, де знаходився його маєток. При згадуванні його імені тремтіли навіть губернські чиновники. І лише його товариш і сусіда Дубровський поводився незалежно. Дубровський був бідний, проте Кирила Петрович,
гордовитий у ставленні до людей, поважав цю людину. Одного разу підданий Троєкурова скривдив Дубровського, зазначивши, що собакам Троєкурова живеться краще, ніж іншим дворянам, натякнувши відверто на Андрія Гавриловича. Ображений Дубровський залишив маєток. Троекуров щиро дивувався, з чого це старий приятель образився. Він зовсім не жадав сварки, просто з Дубровським багатий сусіда поводився так, як звик поводитися з усіма іншими. “Він звик давати повну волю всім почуттям палкої своєї вдачі й усім витівкам досить обмеженого розуму”. Ця подія посварила колишніх товаришів. Згодом ворожнеча між ними
не тільки не згасала, але й розпалювалася. Дубровський провчив батогом людей Троєкурова, що крали його ліс, а їхніх коней забрав собі. Троєкуров за це помстився Дубровському ще більше: він незаконним шляхом позбавив його маєтку. Однак задоволення Кирилі Петровичу це не принесло. При його багатстві маєток Дубровського не мав для нього ніякого значення. Тоді він іде до Дубровського миритися. Це свідчить про те, що Троєкуров не лиходій, просто він звик до вседозволеності, яку давало йому його багатство. У Троєкурова була гарна бібліотека, але книг він не читав, крім однієї. Троєкуров любив приймати гостей, але йому було приємно зло жартувати з них. У його будинку була цікава кімната, куди зазвичай заштовхували новачків. У кімнаті знаходився прив’язаний ведмідь. Нещасний гість кидався з кутка в куток, поки не знаходив безпечне місце. Троєкурову подобалися сміливі люди. Так, коли Дефорж-Дубровський, потрапивши до цієї кімнати, застрелив ведмедя, він відзначив про себе мужність цієї людини. Троєкуров душі не чув в дочці, але ставився до неї суворо. То потурав її примхам, то був жорстоким. Даремно просила його Маша не віддавати її за старого Єврейського, Троєкуров був непохитний. Що являє собою Кирила Петрович Троєкуров? Лиходій? Я вважаю, що ні. Він жив так, як звик жити, як дозволяло йому його багатство. Троєкуров жив за власними правилами і вважав ці правила єдино вірними. І ще він звик до того, що гроші і зв’язки дають йому владу над людьми.
