Образ Собакевича в поемі М. В. Гоголя “Мертві душі”
Собакевич наслідує четверті в галереї гоголевских поміщиків. Образ цей порівнюють з шекспірівським Калибаном, проте багато в нім і чисто російського, національного.
Основні риси Собакевича – це розум, діловитість, практична хватка, але при цьому для нього характерні скупуватість, якась ваговита стійкість в поглядах, характері, способі життя. Ці риси помітні вже в самому Портреті героя, який схожий на ведмедя “середньої величини”. Навіть звуть його Михайлом Семеновичем. “Для довершення схожості фрак на нім був абсолютно ведмедячого
Колір обличчя мав розжарений, гарячий, який буває на мідному п’ятаку”.
У портреті Собакевича відчуємо гротескний мотив зближення героя з твариною, з річчю. Тим самим Гоголь підкреслює обмеженість інтересів поміщика світом матеріального життя.
Якості героя Гоголь розкриває також за допомогою пейзажу., інтер’єру і діалогів. Село Собакевича “досить велике”. Ліворуч і праворуч від неї розташовані “два ліси, березовий і сосновий, як два крила, одно темне, інше світліше”.
Повністю відповідає зовнішньому і внутрішньому вигляду хазяїна і його садиба. Собакевич ніскільки не піклується про естетичність, зовнішню красу предметів, що оточують його, думаючи лише про їх функціональність. Чичиков, під’їжджаючи до будинку Собакевича, відмічає, що при будові, очевидно, “архітектор безупинно боровся із смаком хазяїна”. “Архітектор був педант і хотів симетрії, хазяїн – зручності.”., – помічає Гоголь. Ця “зручність”, турбота про функціональність предметів проявляється у Собакевича у всьому.
Двір поміщика оточений “міцною і непомірно товстою дерев’яного гратами”, стайні і сараї зроблені з повновагих, товстих колод, навіть сільські хати мужиків “зрубані на диво” – “все…приганяє щільно і як слід”.
Обстановка у будинку Собакевича відтворює той же “міцний, незграбний порядок”. Стіл, крісла, стільці – все “найважчої і неспокійної властивості”, в кутку вітальні стоїть “пузате горіхове бюро на пренелепых чотирьох ногах, досконалий ведмідь”. На стінах висять картини “грецьких полководців” – незвичайно міцних і рослих легінів, “з такими товстими стегнами і нечуваними вусами, що тремтіння проходить по тілу”.
Характерно, що тут знову виникає мотив богатырства, що “грає роль позитивного ідеологічного полюса в поемі”. І задають цей мотив не лише зображення грецьких полководців, але і портрет самого Собакевича, що має “найміцніший і на диво стаченный образ”. У цьому мотиві відбилася мрія Гоголя про росіянина богатырстве, ув’язненого, по думці письменника, не лише у фізичній потужності, але і в “незліченому багатстві російського духу”. Письменник уловлює тут саму суть російської душі : “Піднімуться російські рухи…
І побачать, як глибоко заронялося в слов’янську природу те, що слизнуло тільки за природою інших народів”.
Проте в образі Собакевича “багатство російського духу” пригнічене світом матеріального життя. Поміщик заклопотаний лише збереженням свого достатку та достатком столу. Найбільше він любить добре і смачно поїсти, не визнаючи іноземних дієт. Так, обід у Собакевича дуже “різноманітний”: до щів подається фарширований баранячий шлунок, потім слідують “баранячий бік з кашею”, ватрушки, фарширований індик і варення. “У мене коли свинина, усю свиню давай на стіл, баранина – усього барана тягни, гусак – усього гусака”! – говорить він Чичикову.
Тут Гоголь розвінчує обжерливість, одна з людських вад, з якою бореться православ’я.
Характерно, що Собакевич далеко не безглуздий: він відразу зміркував, в чому суть просторової мови Павла Івановича і швидко призначив свою ціну селянам, що померли. Логічний і послідовний поміщик під час торгу з Чичиковым.
Собакевич по-своєму проникливий, наділений тверезим поглядом на речі. Він не плекає ніяких ілюзій з приводу міських чиновників: “…це усе шахраї; усе місто там такий: шахрай на шахраєві сидить і шахраєм поганяє”. У словах героя тут полягає правда автора, його позиція.
Розум Собакевича, його прозорливість і, в той же час, “дикість”, нелюдимість, нетовариськість поміщика проявляються в його мові. Собакевич висловлюється дуже чітко, коротко, без зайвої “красивості” і витіюватості. Так, на просторові просторікування Чичикова про обтяжливий поміщицький обов’язок внесення податей за ревізські душі, що “закінчили життєвий терен”, Михайло Іванович “реагує” однією фразою; “Вам треба мертвих душ”? Обговорюючи знайомих, поміщик може і побраниться, спожити “міцне слівце”.
Образ Собакевича в поемі статичний: читачам не представлена життєва історія героя, які-небудь духовні зміни його. Проте характер, що з’явився перед нами, – живий і багатосторонній. Як і в главах, присвячених іншим поміщикам, Гоголь використовує тут усі елементи композиції(пейзаж, інтер’єр, портрет, мова), підпорядковувавши їх лейтмотиву цього образу.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)