Образ Руської землі у “Слові о полку Ігоревім”
“Слово о полку Ігоревім” – це одна з найдавніших пам’яток нашої літератури. Її створив автор – справжній патріот своєї землі, Київської Русі. І хоча розповідає він про поразку Ігореву, але оспівує велич і міць Руської землі, що тоді була великою державою.
Руська земля у часи автора “Слова…” мала неосяжні кордони. Але, на жаль, не було єдності між князями – правителями різних міст. І хоч всі вони повинні слухати наказів Святослава – київського князя, але насправді чинять по-своєму. Тому ніхто не відгукнувся на заклик
Так, перед нами постає історія Давньої Русі очима очевидця: “О, стогнати Руській землі, спом’янувши колишню годину й колишніх князів!”
Але хоча між землями Руськими були проведені кордони князівств, та це все ще єдина держава, тому розбрат між князями впливав на долю усієї країни: “І застогна вже, браття, Київ тугою, а Чернігів напастьми. Горе розлилося по Руській землі, печаль буйна пішла серед землі Руської”. І як спільним для всіх є горе, так спільною є і радість – повернення Ігоря з полону, бо Руській землі без Ігоря так само тяжко, як і тілу без плечей. Ігоря зустрічає дівоча пісня, що в’ється з Дунаю до Києва: “Землі раді, городи веселі”.
Природа теж є частиною Руської землі, тому попереджає Ігоря про невдачу затемненням сонця. Але не звернув на це увагу Ігор і був жорстоко за це покараний. Ярославна звертається до вітру, Дніпра та сонця, щоб допомогли Ігореві, і “Ігореві бог путь явить із землі Половецької на землю Руськую, к отчому золотому столу”. Уся природа допомагає князеві. Донець леліяв його на хвилях, одягав темною млою, бо він теж частка Руської землі, і її радість – це і його радість.
Автор зобразив Руську землю великою і могутньою, незважаючи на те, що у цей час вже почалися усобиці. Але цим він хотів сказати: якщо об’єднати зусилля, то залишать половці навіки Руську землю. Якщо навіть природа допомагає у цьому, чому ж князі не підтримують один одного?