Образ народу в комедії “Хазяїн” І. Карпенко-Карого
Карпенко-Карий не залишив своєю увагою наймитів, що тримають своєю працею Пузиреві економії. Автор правдиво показує у творі назрівання соціального конфлікту між капіталістами, з одного боку, та селянами і робітниками – з іншого.
Оскільки головне спрямування комедії зосереджене на викритті і засудженні “стяжателя”, то цілком закономірним є те, що робітники не фігурують серед основних дійових осіб. Хоч вони активно виступають лише в перших трьох явах другої дії, проте як об’єкт хижацької експлуатації весь час перебувають у полі
У п’єсі показано не тільки владу й економічне збагачення глитайства, не тільки розорення селянства, а й зародження протесту та організованої боротьби бідноти.
Пузир трясеться над кожною копійкою, яка йде на оплату тяжкої, виснажливої праці робітників. “Де ж це видано, – докоряє хазяїн економові Зеленському, – щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копійок в день?” Довідавшись, що той ще й харчує робітників, обурюється: “І харчуєте?! То це вийде по сорок п’ять копійок. Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться?..” Гставить у приклад
Робітники не витримують такого ставлення до себе і висловлюють протест. “Ми не собаки – і собак краще годують!” – чути голос з юрби, яка прийшла до хазяїна скаржитись. Пузир, як видно з його реплік, побоюється згуртованості робітників і реагує на їхні вимоги активніше, ніж на ліберальну балаканину своєї дочки та вчителя Калиновича.
І. Карпенко-Карий показує сільських пролетарів не безликою масою. Робітник Петро ще вірить у справедливість хазяїна і вищого начальства. Він припускає, що, може, “хазяїн і не знає”, як його помічник Ліхтаренко знущається з робітників. Петро заспокоює всіх і не вимагає, не обурюється, а слізно просить “пані-хазяйку” і “панну” зглянутися на них. Дем’ян же зневірився в милості хазяїв і начальства. На зауваження Петра про те, що минулого року завдяки начальству Чобіт змушений був краще харчувати своїх робітників, він відповідає: “Поки обробились, а після Семена так почали годувать та морить роботою, що ми покидали заслужені гроші та й повтікали, а він тоді й не скаржився, бо йому ковінька на руку: мед собі зоставив, а бджіл викурив з вулика. Тікаймо краще, поки ще скрізь робота є”.
З подальших сцен ми довідуємося, що Пузир і його економ Ліхтаренко ще більше посилюють утиски робітників, не дотримують своїх обіцянок тим людям, у яких обманом взяли наділи в оренду. Закінчується це стихійним бунтом, під час якого економові розбили голову, а коли він став стріляти, відступили, похваляючись “підпалити двір і тік”.
І хоч для придушення бунту хазяїн звертається за допомогою до влади – наказує надіслати телеграми губернатору та ісправнику, – можна почути сподівання автора, що організована сила робітничого руху колись примусить господарів зменшити свій вовчий апетит щодо наживи.
Недаремно ж економ Зеленський на своє виправдання, що менший, ніж хазяїн сподівався, дає прибуток з мануйлівської економії, говорить Пузирю: – “Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що в Мануйлівці є такий учитель-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає”.
Автором передбачено, щоб на сцені і у позасценічній дії було показано той великий світ, з яким тісно пов’язані персонажі п’єси. Відчувається присутність і пульс міських ринків і ярмарків, будівництво нових цукроварень, операції земського банку, зубожіння родовитих дворян-поміщиків, просвітницька діяльність ліберальної інтелігенції і селянські бунти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)