Образ народного співака у творчості Т. Шевченко
Поезії Тараса Григоровича Шевченко відомі усьому світу, тому що з них виникає вся принижена, знівечена Україна. Сам автор виступає як співак, як виразник волі українського народу, недарма він став всіма визнаним українським Кобзарем. А поруч ідуть у поэзиях і старі кобзарі, які своїми піснями підтримували в лихоліття людей, намагалися повернути їм віру в краще життя
Сходить зі сторінок і старий Баляндрасник, що “усюди ходить і на кобзі грає”, і кобзар з “Тарасовой ночі”, що “оспівує аж нещастя сміється”, і кобзар з “Гайдамак”.
И сам Т. Шевченко залишився в пам’яті народній Великим Кобзарем, поезії якого ще й дотепер хвилюють українців. Успадковуючи кобзарів, він “співає” про рідну Україну, про козацькі походи, про гору, що оселилося на Батьківщині. Розповідає про свої мрії. А всі його мрії пов’язані з нею, з рідною Вітчизною. Ще багато років буде звучати безсмертне слово великого українського Кобзаря. Мені здається, що Кобзар – це голос народу, це душу народу, це пам’ять народу. Це Історія українського народу. А голосу не можна позбавити, душу не можна розтоптати, пам’ять не можна знищити, історію неможливо закреслити. І буде жити, на мою думку, завжди спогад про всіх кобзарів, і про найвідоміший з них – Шевченко. Буде жити, щоб будити в серцях людей безмежну любов до рідної України!