Образ Марусі в повісті “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненко
Маруся – головна героїня повісті, наділена найкращими людськими якостями: вродлива, чесна, слухняна, роботяща, шаноблива, релігійна. її портрет – народний ідеал краси: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці – як тернові ягідки, бровопь-ки – як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький, з горбочком, а губоньки – як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки – неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”. Особливо наголошено на тому, що Маруся “до усякого діла
У духовному світі Марусі найважливіше – почуття. Автор розкриває внутрішній світ героїні в коханні до Василя. Зовнішня і духовна краса Марусі ідеалізовані письменником, у змалюванні її образу дуже відчутний фольклорний вплив: червоніє, “як калина”, стрепенулася, “як рибонька”, “коли б їй крила, полетіла б на край світу”.
Маруся щиро і ніжно кохає Василя, її внутрішній світ сповнений великих почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Слухняна і покірна, вона наважилася благати батька видати її заміж за Василя: “Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя
Василь йде на заробітки, щоб звільнитися від солдатчини, а Маруся тяжко за ним журиться, ночей не досипає, проте волю батьків – не зустрічатися з Василем до сватання без відома батьків – виконує.
Мова Марусі ласкава, високопоетична, співвідноситься з мовою народної пісні й казки. Героїня часто використовує слова з пісень: перепілочко, сизий голубочок, соколику, лебедику, козаченько мій та інші.
В образі Марусі є суперечність між морально-дидактичними настановами Г. Квітки і реальним змалюванням життя. Закохавшись у Василя, Маруся, яка вважала вечорниці і зустрічі з хлопцями гріхом, перестає вести аскетичне життя. Цей образ с глибоко ліричним, зворушливим, однак він не має чітко виражених типових рис характеру. Але, не зважаючи на це, Маруся є одним із найкращих персонажів української прози.