Образ “маленької людини” у повісті Шинель Гоголя Н. В
Про люди! Жалюгідний рід, гідний зліз і сміху! Жерці хвилинного, шанувальники успіху! Як часто повз вас проходить людина, Над ким лається сліпе й буйне століття, Але чий високий лик у прийдешньому поколенье Поета приведе в захват і умиленье! А. З. Пушкін Тема “маленької людини” є наскрізною в російській літературі XІX століття. Цій темі присвячували свої добутки О. С. Пушкін (“Станційний доглядач”, “Мідний вершник”),А. Н. Островський (“Жартівники”), І. С. Тургенєв (“Повітовий лікар” з “Записок мисливця”), Ф. М. Достоєвський
), А. П. Чехов (“Смерть чиновника”, “Туга” і ін.). У соціально-побутовому оповіданні “Станційний доглядач” (1830) описані життя й смерть чиновника чотирнадцятого класу Самсона Вирина. Життя в станційного доглядача нелегка: його всі лають (і добродії, і ямщики) за всі (за дорожні незручності, за відсутність коней, за погану погоду), кожний зриває на ньому роздратування, а він повинен все це терпіти, тому що через свого маленького чина й боязкий характер не може відповісти гідно ні важливим проїжджаючим особам, ні жвавим ямщикам. У його житті є одна відрада – дочка
Це Горе Пушкін описує дуже співчутливо. Правда, крім історії страждань Самсона Вирина, Пушкіна цікавить, як у всіх повістях Белкина, парадоксальність життєвої ситуації У Петербурзі Вирин побачили; його побоювання не виправдалися. Адже він чекав, що гусар Мінський побавиться з Дуней і кине неї. Але Мінський повівся зненацька, з погляду станційного доглядача: найняв для Дуни квартиру із прислугою, нарядив неї, він по-справжньому любить її, а вона – його. Все це Вирин бачив своїми власними очами, коли прийшов на квартиру дочки (Дуня сиділа на ручці крісла й, з любов’ю дивлячись на гусара, грала його кучерями), але не повірив своїм очам.
Доглядач повернувся до себе на станцію й умер від горя, тому що продовжував думати, що його дочка пропала, що вона нещасна. Картинки про блудного сина на стіні станційного будиночка допомагають прояснити ідею повести – зображення нещасної частки Самсона Вирина, боязкої й необразливого “маленької людини”, ображеного дворянином Мінським і забутого єдиної, гаряче улюбленою дочкою У соціально-філософській поемі Пушкіна “Мідний вершник” (1833) головним героєм є бідний петербурзький чиновник Євгеній. Життя цього “маленької людини” ламається через нещасний випадок: його наречена гине під час повені й вражений герой божеволіє. Однак Євгеній, хоча й має власну біографію й деякі індивідуальні риси, виступає в поемі як тип “маленької людини”, протипоставлений абсолютної державної влади, що втілює Мідний вершник.
Поет, розповідаючи історію Євгенія, ставить і вирішує філософські питання про взаємини окремої особистості й влади, про закономірність і доцільність бунту проти влади, про справедливість світового порядку Повість Гоголя “Шинель” (1842) у ряді добутків про “маленьку людину” займає зовсім особливе місце. “Маленька людина” у Гоголя зображена як самокоштовна особистість, описуються тільки його життя і його проблеми. Цим “Шинель” відрізняється від “Станційного доглядача” і “Мідного вершника”, де життя “маленької людини” ілюструє відповідно цікавий життєвий анекдот або філософську ідею автора.
З одного боку, “Шинель” – соціальна повість. Гоголь зображує звичайне, пересічне життя дрібного чиновника, у якій не відбувається нічого значного, і автор описує це “нічого” – разюче незначні прихильності, бажання й радості. Башмачкину було цікаво, який документ він буде переписувати завтра; у нього були улюблені й нелюбимі букви; він зображений як “вічний титулярний радник”, у якому суспільство не розвило, а, навпаки, задавило всі мрії, бажання, особисту ініціативу. Коли черговий начальник запропонував Акакию Акакиевичу скласти довідку, а не просто переписати її, герой не зміг цього зробитися Башмачкин перетворився в живу машину по переписуванню паперів: його недорікуватість підтверджує подібне порівняння.
Як бідне життя Башмачкина подіями й інтересами, якщо пошиття шинелі стає для нього значимою епохою! Ця важлива турбота розворушила Акакия Акакиевича: “З тих пор начебто саме існування його зробилося якось повніше, начебто він був не один, а якась приємна подруга життя погодилася з ним проходити разом життєву дорогу”. З іншого боку, повість “Шинель” схожа на житіє, застосоване, звичайно, до нових історичних обставин і новому (демократичному) погляду на людську особистість (В. Н. Турбін “Пушкін.
Гоголь. Лєрмонтов” М. , 1978, І, гл.2). Зовні незначне життя Акакия Акакиевича, якщо подивитися на неї з іншого погляду, заповнена чесними працями (він переписує документи без єдиної помилки), герой нікого не кривдить, не збирає злість, не підлещується перед начальством, не краде, не обманює. Саме ім’я Акакий значить по-гречески “не робить зла, безневинний”.
Він безмовно перетерплює презирство навколишніх: “Сторожа не тільки не вставали з місць, коли він проходив, але навіть не дивилися на нього, начебто б через приймальню пролетіла проста муха”. Він терпляче зносить знущання товаришів по службі, які видумували різні непристойні історії про нього або сипали йому на голову папірця (це, звичайно, не побивание каменями християнських мучеників; описаних у житіях, але в певному змісті може бути розцінене як гоніння). Далі, Акакий Акакиевич наприкінці своєї непримітної для навколишні життя випробував “ходіння по борошнах” – турбота про украдену шинель.
Бюрократична тяганина у квартального офіцера, приватного пристава, нарешті, догана від “значної особи” привели титулярного радника в розпачливий стан духу, що разом у застудою стало причиною його раптової смерті Після смерті нещасного Башмачкина в Петербурзі піднявся шум і хвилювання, тому що в Калинкина мосту з’явилася примара, що зривало із всіх минаючих і навіть проїжджаючих шинелей. Таким чином, можна затверджувати, що “Шинель” представляє іронічне житіє Акакия Акакиевича Башмачкина з обов’язковими для цього жанру елементами: благочестиве життя, несправедливі гоніння, подвиги, посмертні чудеса. Звістка про смерть героя переміняється урочисто-сумним підсумком: “И Петербург залишилася без Акакия Акакиевича, начебто б у ньому його ніколи й не було. Зникло й зникла істота, ніким не захищене, нікому недороге, ні для кого не цікаве…”. Гоголь вибрав дуже вдалу манеру оповідання – комічна розповідь, схожий на багатослівну наївну балаканину, з’єднаний з патетичної (урочистої) декламацією.
Авторський м’який гумор підкреслює трагізм положення Акакия Акакиевича: суспільство зневажає “маленькою людиною” і знищує в ньому особистість, позбавляє його прав на гідне, людське життя В “Шинелі” є другорядні герої, які підтверджують, що Башмачкин – типовий герой, довкола нього маса подібних “маленьких людей”. Це кравець Петрович, якому замовлена нова шинель; це чиновник, що надійшов на місце Башмачкина. Новий титулярний радник, говорить про нього автор, був вище Акакия Акакиевича, а букви виставляв “уже не таким прямим почерком, а набагато наклоннее й косее”. От і все, що було чудового в новому переписувачі паперів. У повісті присутня ще один важливий герой – “значна особа”.
Цей образ, на відміну від Башмачкина й Петровича, зображений сатирично. По-перше, у нього немає власного ім’я, а його загальне позначення “одна значна особа” (у формі середнього роду) погодиться з дієсловами чоловічого роду: “одна значна особа недавно зробилася значною особою, а до того часу був незначним”. Формальна неузгодженість підмета й присудка в цьому випадку народжує комічний ефект: “значна особа”, що так пишається своєю значущістю, виглядає цілком безглуздо.
По-друге, він людина низьких, дріб’язкових, принижуючих підлеглих, щоб тим самим піднятися самому. Він, бажаючи показати свою владу, грубо й безцеремонно розмовляє з нещасним Акакием Акакиевичем, що прийшов із законним проханням знайти його шинель Зустріч “маленької людини” з “значною особою” показане одночасно і як зіткнення з “поганим” начальником, і як зустріч із бездушною державною машиною, що генерал персоніфікує. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що тема “маленької людини” у кожному зі згаданих вище добутків вирішується по-своєму.
Гоголь в “Шинелі” з’єднав і розвив відразу два підходи до теми “маленької людини”, представлених у більше ранніх творах Пушкіна. З одного боку, Гоголь докладно описав життя й долю Акакия Акакиевича (порівн. з історією станційного доглядача), причому показав не тільки беззахисність “маленької людини” перед чиновними й богатими панами, але і його боротьбу за виживання, напівголодне існування, старанне складання в скарбничку зекономлених грошів і т. д. З іншого боку, зображуючи зіткнення Акакия Акакиевича й “значної особи”, Гоголь ще раз підтвердив, що держава й суспільство несправедливо ставляться до “маленької людини” (ср. із взаєминами Євгенія й Медноговсадника). Однак варто пам’ятати, що поема “Мідний вершник” не була надрукована при житті Пушкіна, тобто Пушкін і Гоголь незалежно друг від друга створили своїх героїв схожими.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)