У поезії Брюсова цього років звучать смутні інтонації, але їхній зміст стає тепер більше життєвим, зображувані картини втрачають колишню умовність. Поет розуміє, що, незалежно від його настрою, життя тече за своїми законами, і він у благоговінні відмінюються перед неозорою далечінню полів, куди він приніс нікому не потрібну, “далеку тугу”.
От він спостерігає картину літньої грози: “говір неголосного грому”, “блискавки різкий зигзаг”, “неба важкі сльози” “і десь сонця мелькнувшего промінь” (“Літня гроза”).
От перед ним подорожанин: він вдихає аромат “і м’яти, і жита, що зріє,”, довкола нього “розвіваються стрижі”, він бачить “убогість “солом’яних дахів і смуги жовтого хліба” і чує, як “за полем вусатим, не стислим, косами стукають косарі” (“По межі”). А от повія: “у хмільному забутті” вона викинулася з вікна прямо на голів “юрби діловий, ошатної, шумної”, упала “з тяжким гуркотом” – і “жадібна” юрба застигла “вкруг бедного тіла, у крові, у пилу” (“Офелия”,). Всі ці картини з’являються перед нами, немов вихоплені з натури
Особливо багато реалістичних
мотивів у збірнику Брюсова “Сім квітів веселки”. Вірш “Пам’ятник”, на відміну від його раннього добутку тієї ж назви, уже не будується як антитеза пушкінському,- навпаки, поет пророкує, що “гарячі сторінки” його створінь потраплять і “на берег Іртиша”, і “до преддверьям Індії”, і “у шум і яскравий сон столиці”, і “у сади України”, тому що він “за багатьох думав”, “за всіх знав борошна страсті”. Вірш цього ж збірника “Син землі” дуже сучасно звучить і в наші дні. У ньому виспівуються велич дерзання людини, що мріє про зустріч із мешканцями інших планет. У збірнику багато пейзажної лірики сугубо реалістичного характеру. Поет насолоджується свідомістю своєї єдності із природою (“Туман осінній”,), хоче осягти зміст споконвічного відновлення життя (“Сухі листи”).
Характерно, що “ура^-патріотичні” вірші Брюсова військового років несуть на собі сліди якоїсь заштампованности; їхня образна система шаблонізована, на що вказував Маяковський у статті “Поети на фугасах”. У зображенні ж повсякденного військового побуту Брюсов майстерно використає живе розмовне мовлення. Як і багато представників російської інтелігенції, Брюсов незабаром зрозумів свою помилку. Його вірш “За що?” (95) перейнято передчуттям прийдешньої розплати із зачинателями імперіалістичної бойні. Цей же мотив звучить у вірші “Тридцятий місяць”, написаному в лютому 1917 року
