Образ Левіна – ГОЛОВНІ ОБРАЗИ РОМАНУ “АННА КАРЕНІНА”

ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910)

ГОЛОВНІ ОБРАЗИ РОМАНУ “АННА КАРЕНІНА”

Обоаз Левіна

У романі співіснують дві рівнозначні сюжетні лінії – Анни та Левіна, які не перетинаються. Однак найбільшу увагу письменник приділяє духовному життю Анни й Левіна. І якщо з Анною пов’язані проблеми, які переважно стосуються так званого жіночого питання, то Костянтин Левін шукає відповіді на питання глобальні, філософські: що таке людина? навіщо вона прийшла в цей світ? для чого живе? Сенс людського життя – ось кінцева мета пошуків Левіна.

Однозначно

визначити роль образу Левіна в структурі роману складно. Більшість дослідників уважає, що в цьому творі двоє головних героїв: Анна Кареніна та Костянтин Левін. Та й обсяг тексту, присвячений сюжетним лініям цих персонажів, приблизно однаковий. Як зазначалося, образ Левіна з’явився лише в четвертій редакції роману, проте одразу став його важливою частиною. Анна та Левін зустрічаються лише раз, безпосередньо перед її самогубством. І якщо до зустрічі він засуджував Кареніну, вважав її вчинок неприпустимим, то після розмови з нею його ставлення до Анни змінилося ледь не на протилежне: “Слідкуючи за цікавою розмовою, Левін весь час милувався нею – і красою її, і розумом, освіченістю, і разом з тим простотою й задушевністю. Він слухав, говорив і весь час думав про неї, про її внутрішнє життя, стараючись угадати її почуття. І, раніше так суворо засуджуючи її, він тепер, за якимось дивним ходом думок, виправдовував її і разом з тіш. жалів і боявся, що Вронський не зовсім розуміє її” (7, X). Цікаво, що до безпосередньої зустрічі героїв автор нічого не говорить нам про ставлення Левіна до Анни, хоча взаємини між Левіним і Вронським – предмет детального дослідження.

Разом Толстой створив образ Левіна? Мабуть, відповідь на це запитання потрібно шукати в сюжетній лінії головної героїні роману. Навіть аби доля Анни склалася інакше: світське товариство не відвернулося б від неї, Каренін погодився б на розторгнення шлюбу, Сергій залишився б з нею, вона не народила б позашлюбної дитини від Вронського – то й тоді навряд чи її проблеми були б вирішені, оскільки Толстой зображує конфлікт не зовнішній, а внутрішній. Анна захотіла абсолютної свободи: бути тільки жінкою і ніким більше – ні матір’ю, ні дружиною (до речі, дружиною Вронського!). Більше того, це питання (саме в такій його постановці) неможливо взагалі вирішити. Жодної щасливої розв’язки тут не існує, і письменник утілив це геніально у своєму творі.

Із секретів майстерності Льва Толстого

Поруч з Анною Кареніною в романі Толстого все більшого значення набуває образ Костянтина Левіна, у якого наявні знайомі риси автора цієї книги. І якщо Анна Кареніна раптом відчула “хиткість” сімейних устоїв своєї епохи, то Костянтин Левін осягав тоді ненадійність післяреформе – них соціальних засад… Внутрішня спорідненість світовідчуття Анни і Левіна забезпечує єдність усього роману.

ТОЛСТОЙ Л. М. Анна Кареніна//Л. М. ТОЛСТОЙ. Зібрання творів: У 12 т. – М.: Правда, 1987. – Т.7.- С. 484.

Публікація перших частин “Анни Кареніної” (хоча і не в остаточній редакції) схвилювала громадську думку Росії: одні визнавали непересічний талант Толстого, інші – звинувачували його в розхитуванні основ християнського шлюбу або говорили, що ситуація Анни Кареніної в житті буває нерідко, тож і не сказати про це прямо – означає не лікувати хворобу, а приховувати її… Тоді ж з’явилося “літературне відлуння” цього твору. Так, широко відомою стала епіграма видатного російського поета Миколи Некрасова, де він наголосив на моральному аспекті й потенціалі роману “Анна Кареніна”:

Толстой, довів ти із терпінням і талантом,

Що жінці вже не слід “гуляти”

Ні з камер-юнкером, ні з флігель-ад’ютантом1,

Коли вона дружина й мати.

Отже, філософській лінії Анни потрібна була своєрідна “противага” – також філософська. Проте з цієї точки зору ніхто з образів твору “урівноважити” її позиції не міг, оскільки внутрішній світ головних героїв, як і внутрішній світ пересічних людей (а їх завжди більшість), не виходить за межі особистих переживань. Ті чи інші філософські проблеми цікавлять їх настільки, наскільки вони впливають на їхнє життя. Вронський, Каренін, Доллі, Кіті зосереджені насамперед на своїх особистих проблемах, викликаних зовнішніми чинниками: закоханість, зрада чоловіка чи дружини, неможливість визнати свою дитину офіційно тощо.

“Анна Кареніна” – геніальна постановка неаирішуааних питань?..

Проте прямий моральний висновок М. Некрасова (“…жінці вже не слід “гуляти”…, коли вона дружина й мати”) усіх питань, порушених Л. Толстим у романі, остаточно не вирішував. Адже подібну настанову (“Будьте вірними одне одному!”) промовляють і під час вінчання, і під час реєстрації шлюбу. Наречені дають урочисту обітницю її не порушувати. Та де гарантія, що абсолютно щаслива сьогодні родина, де чоловік і дружина щиро люблять одне одного, у майбутньому не потраплять у ситуацію сім’ї Каре – ніних? З цієї точки зору, хоча не такою дидактичною, але значно зваженішою, є думка А. Чехова: “У своєму романі Толстой не відповів на жодне з поставлених запитань, але сама їх постановка є геніальною”.

1 Граф Вронський мав високий чин флігель-ад’ютанта (від початку XIX ст. флігель-ад’ютанти служили при імператорах, фельдмаршалах або інших найвищих посадових особах європейських країн).

Зовнішнє життя Левіна начебто буденне й майже безконфліктне (відмову Кіті вийти за нього заміж аж ніяк не можна порівняти зі зрадою Стіви чи Анни). Суспільство вважає його майже невдахою: “Він не мав ніякої звичної, певної діяльності й становища у світі, тоді як його товариші тепер, коли йому було тридцять два роки, були вже – котрий полковник і флігель-ад’ютант, котрий професор, котрий директор банку і залізниць чи голова присутствія, як Облонський; а він (він знав дуже добре, яким він повинен був здаватися для інших) був поміщик, який розводив корів, стріляв дупелів і будував, тобто бездарна людина, з якої нічого не вийшло і яка робить, на думку громадянства, те саме, що роблять ні на що не придатні люди” (1, VI). Тому він і сприймає відмову Кіті одружитися з ним як закономірний результат своєї “сірості”. “З погляду рідних він невигідна, недостойна партія для чарівної Кіті. – А сама Кіті не може кохати його”.

Проте за гаданою “безподійністю” зовнішнього життя Левіна захована напружена внутрішня діяльність, яка викликає в нього навіть думку про самогубство саме тоді, коли, здавалося, доля його влаштувалася якнайкраще: кохана дружина, син, матеріальна забезпеченість: “І, щасливий сім’янин, здорова людина, Левін був кілька разів такий близький до самогубства, що сховав шнурок, щоб не повіситись на ньому, і боявся ходити з рушницею, щоб не застрелитись” (8, IX).

Проте ми не можемо назвати Левіна “alter ego” (“другим “Я””) Анни Кареніної. У них діаметрально протилежні погляди на життя. І насамперед – у ставленні до сім’ї. Для Анни родина – неприйнятний спосіб пов’язати себе з Вронським і засіб обмеження жіночої свободи: “Якби я могла бути чим-небудь, крім коханки, яка палко любить тільки його пестощі; але я не можу й не хочу бути нічим іншим” (7, XXX).

Левін має протилежну точку зору: “Кохання до жінки він не тільки не міг собі уявити без шлюбу, але він спершу уявляв собі родину, а потім уже ту жінку, яка дасть йому родину. Для Левіна одруження було головною справою життя, від якої залежало все його щастя” (1, XXVII).

Проте Левін водночас не є повного протилежністю Анни. Так, подібним є їхнє ставлення до церкви. Вони втратили віру в того Бога, якого проповідувала офіційна релігія. Однак атеїстами їх назвати не можна, бо в найдраматичніші хвилини свого життя вони подумки зверталися до Бога. Останні слова Анни: “Господи, прости мені все!” Перед тим як кинутися під поїзд, вона перехрестилася! Повертається до Бога й Левін. Однак це для нього не Бог церкви, православ’я чи магометанства, а Бог селянина Фоканича, що “для душі живе. Бога пам’ятає”. Жити треба для того, щоб вкласти в життя, у кожну його хвилину “сенс добра” – ось кінцева мета напружених духовних пошуків Левіна. Цього не було в житті Анни, вона відчувала тільки “зло й безглуздя життя”…

Ще одне, що суттєво поєднує ці два образи, – це пошуки правди, небажання жити фальшиво, у брехні.

Чи не усвідомлення того, що навколо неї все брехливе, призвело Анну до фатального кінця?

В образах Анни й Левіна спільні не доля (з цієї точки зору всі люди подібні, оскільки шукають свою долю й кохання) і характер, хоча це важливо, а ті психологічні ситуації, які кожен має самотужки вирішити: спроба забути кохану людину, створення нової сім’ї, суперечливі почуття до рідних дітей, зрештою – небажання підкорятися фальшивим законам, намагання жити без брехні, по правді. Вирішення цих проблем призводить Анну до катастрофи, Левін же переживає глибоку внутрішню драму, але знаходить розраду в тому, аби постійно робити добро. Так Толстой дає той один-єдиний рецепт, який допоможе людям стати щасливими.

Потрібно звернути увагу на подібність образу Левіна з Л. Толстим. “Автобіографізм образу Левіна безсумнівний, як безсумнівне й те, що його шлях до віри відтворює шлях особистих толстовських пошуків “сили життя”, яка знищує “страх смерті””1.

Думки, які Толстой укладає у свідомість Левіна, його ставлення до селян, природи, суспільного життя, релігії, родини, заняття гімнастикою, катанням на ковзанах нагадують самого автора. Так, Левін “гімнаст, що підіймає одною рукою п’ять пудів” напрочуд схожий на Толстого, який, за спогадами сучасників, що бували в Ясній Поляні, міг підтягтися на перекладині однією рукою. Та найяскравіша відповідність – це опис косарства Левіна. Письменник передає нам найменші нюанси не лише психологічного стану, а й ніби стенографує зміну фізичного почуття. Так точно цей процес могла описати тільки людина, яка була вправним косарем, а саме таким був Толстой. Ім’я героя не випадкове, адже, за наведеною вище думкою Ю. Тинянова, у художньому творі “всі імена говорять”. Прізвище персонажа “Левін” безумовно пов’язане з ім’ям Толстого – Лев. Водночас ототожнювати образ Левіна з автором не можна, оскільки він містить лише найзагальніші автобіографічні риси.