Образ Кирили Петровича Троекурова в повісті “Дубровский”
Дворянське суспільство в повісті “Дубровский” представлено поруч персонажів, одні йз яких зображені всебічно й повно (Троекуров, Дубровский), інші – менш докладно (князь Верейский), про третій – пригадується мимохіть (Ганна Савишна й інші гості Троекурова). Одним з головних героїв повести є Кирила Петрович Троекуров. У цій людині автор відобразила саму міцно варту на ногах частина дворянства, володарів світу, затятих прихильників кріпосного права. Саме ця частина дворянства на початку вісімнадцятого століття диктувала свої умови
Одержуючи величезні доходи від експлуатації підвладних їм селян, поміщики не утруждали себе ніякими справами, праздно й розгульно проводячи час. Вони не бажали ніяких демократичних перетворень у країні, тому що подібні заходи загрожували їхньому безроздільному пануванню й добробуту
Що стосується Кирили Петровича Троекурова, те “його багатство, знатний рід і зв’язки давали йому велика вага в губерніях, де перебував його маєток. Сусіди раді були догоджати найменшим його примхам; губернські чиновники тріпотіли при його ім’ї; Кирила
Науками цей норовливий російський пан себе не утруждал. Автор з явною іронією й осудом говорить, що “Кирил а Петрович виявляв всі пороки людини неосвіченого”. А тому що фізичних сил у Троекурова було хоч відбавляй, то він без кінця влаштовував у своєму маєтку всілякі розважальні заходи й давав “повну волю всім поривам палкої своєї вдачі й всіх витівок досить обмеженого розуму”. Однієї з витівок, що мала призначення звеселяння своїх гостей, а найбільше – себе, була витівка з ведмедем, якого Троекуров спеціально відгодовував у своєму маєтку, щоб при нагоді подшутить над новим гостем
Незважаючи на те, що майже кожний з гостей розпещеного донезмоги поміщика побував у кімнаті з ведмедем і не тільки відчув нелюдський страх, але й одержав фізичні каліцтва, скаржитися на Кирила Петровича ніхто не вирішувався – занадто вуж безмежної була його влада вокруге.
Більше інших розваг Кирила Петрович любив полювання із собаками, він готувався до неї заздалегідь і ретельно. Після полювання звичайно в маєток пана влаштовувалася тривала пиятика всіх її учасників. Дуже часто друзі хлібосольного хазяїна роз’їжджалися по будинках тільки під ранок
Щоб читач одержав повне подання про розпещеність і самодурство Кирила Петровича, автор уводить у повість епізод, що докладно описує псарню поміщика, предмет його гордості й замилування. У псарні цієї “…більше п’ятисот гончих і хортиць жили в достатку й теплі, прославляючи щедрість Кирила Петровича на своїй собачій мові. Відразу перебував і лазарет для хворих собак, під доглядом штаб-лікаря Тимошки, і відділення, де шляхетні суки ощенялись і годували своїх щенят”. Яка турбота про тварин, яке шляхетність – не чи правда? Так, все це виглядало б саме так, якби кріпосні люди цього пана, на яких тримався його добробут, жили краще собак або, принаймні, хоча б так же.
Нічого не коштує Троекурову принизити людини, навіть того, до кого він харчує повагу. А не підкоритися волі деспота й самодура – значить стати його заклятим ворогом. І вуж тоді Кирила Петрович не зупиниться ні перед чим, аби тільки продемонструвати свою перевагу. Саме так він надійшов з Андрієм Гавриловичем Дубровским.
Дочка свою він “любив до божевілля, але обходився з нею із властивим йому норовливістю, те намагаючись догоджати найменшим її примхам, те лякаючи її суворим, а іноді й жорстоким звертанням”.
Відносини з Машею, як, втім, і з усіма іншими, він будував на вимозі повного її підпорядкування своїй персоні. Ніякі слова-прохання Маші про скасування весілля з нелюбимою людиною Кирила Петрович не удосужился навіть вислухати. Звичайно, це можна списати на його надмірну турботу про долю дочки, але чи щаслива від цього Маша, чи випаде на її частку щастя довідатися, що таке розділена любов? Майже із упевненістю можна сказати – немає. Махаючи, як і онегинская Тетяна, вихована на принципі: “Але я іншому віддана; я буду століття йому вірна”.
Отже, в образі Троекурова автор показав далеку від реформаторських ідей частина помісного дворянства, що веде розгульний, дозвільний спосіб життя. Відрізни – тельние риси цих дворян – неосвіченість, примітивність, жадібність і самолюбство. Міцно варта на ногах, ця частина помісного дворянства люто захищає стародавній уклад життя, заснований на поневоленні людини людиною, і для забезпечення свого панування готова на самі жорстокі міри
(1 votes, average: 5.00 out of 5)