П’єса Оскара Уайльда “Віяло леді Уиндермир”

Дія п’єси розвертається протягом доби в Лондоні, у будинку лорда Уиндермира і його чоловік і жінка, і на холостяцькій квартирі, займаної лордом Дарлингтоном, на початку 1890-х гг.

Головну героїню п’єси – Маргарет, леді Уиндермир – ми застаємо в малій вітальні семейною особняка за кілька годин до початку прийому до честі дня її народження: Маргарет виконується двадцять один рік. Молода мати й щаслива дружина, вона здається обласканою долею й упевненої в собі жінкою, прихильно, хоча й з відтінком світської строгості, що приймає галантні

залицяння одного із друзів її чоловіка – вилощеного чепуруна й принципового ледаря лорда Дарлингтона, чиє “значуще” ім’я навряд чи подароване автором персонажу випадково. Однак у цей день його інтонації серйозніше й схвильованіше, ніж звичайно, і блискучі афоризми й мрячні напівнатяки співрозмовника приводять її в почуття легені замішання

Це почуття переміняється розгубленістю й тривогою, коли, на час попрощавшись із господаркою будинку, лорд Дарлингтон поступається місцем давній знайомій Уиндермиров – герцогині Бервик, супроводжуваною юною дочкою. Чарівна дама невизначеного віку, що викидає

як з рога достатку світські благоглупости, співчутливо (як, втім, і більшість героїв Уайльда, ухитряющихся дотримувати заповіді гарного тону й у той же час піддавати їхньому сумніву) ремствує на негоже поводження її чоловіка, по нескольку раз на тижні наносящего візити якоїсь із Эрлин, особи із сумнівною репутацією (“У багатьох жінок є минуле, але в неї них, говорять, не менше дюжини…”), для якої він навіть зняв розкішні апартаменти у фешенебельному кварталі. Беззавітно віддана чоловікові, вихована тіткою в дусі строгої пуританської моральності (у раннім дитинстві вона втратила обох батьків) Маргарет сприймає цю новину немов грім з ясного неба. Спочатку не бажаюча вірити балакучій співбесідниці, вона з болем переконується в її правоті, тайкома заглянувши в банківську книжку чоловіка

За цим заняттям і застає її лорд Уиндермир, До жаху Маргарет, він не тільки не спростовує оближних, як вона сподівається, наклепів, але й жадає від дружини воістину нездійсненного: демонструючи дружню участь до “жінки з минулим”, що він намірився допомогти повернути втрачене ніколи положення в лондонському світлі, лорд Уиндермир наполягає, щоб Маргарет направила з Эрлин запрошення на свій званий вечір. Та в обуренні відмовляється; тоді лорд Уиндермир власноручно пише запрошення. Піднявши з дивана віяло, подарований їй чоловіком до дня народження, героїня клянеться, що привселюдно образить “цю жінку”, як тільки та насмілиться переступити поріг її будинку. Лорд Уиндермир у розпачі: він не може, не сміє повідати дружині всю правду про з Эрлин і своїх відносинах сней.

Через кілька годин, до чималого подиву різношерстої світської юрби, зайнятий дозвільними пересудами й легким фліртом, остання дійсно з’являється, виливаючи ауру люб’язності, що обеззброює, і звичного вміння веліти протилежною підлогою, У Маргарет бракує духу образити суперницю; їй залишається безсило стежити за тим, як вона захоплює за собою спочатку старого холостяка лорда Огастуса, а потім – лорда Уиндермира. З обуренням наблюдающий за всім цим лорд Дарлингтон остаточно

Скидає маску втомленого епікурейця й з жаром переконує Маргарет покинути чоловіка й відповісти на його почуття взаємністю. Та коливається; у відповідь він заявляє, що негайно виїде з Англії й вона ніколи більше його не побачить

Подавленої, немов маріонетка виконуючої обов’язки господарки балу Маргарет вдається почути обривок розмови між з Эрлин і лордом Уиндермиром: з нього виявляється, що з Эрлин має намір вийти заміж за лорда Огастуса, а на частку лорда Уиндермира залишається забезпечити їй безбідне матеріальне існування. Украй збентежена, Маргарет пише прощальний лист чоловікові й зникає з будинку

Лист випадково виявляє й читає вернувшаяся з тераси з Эрлин. Вона в непідробленому жаху: “Або життя все-таки повторює свої трагедії?.. Ці самі слова я двадцять років тому написала її батькові!” Тільки в цю мить до кінця розкривається глядачеві таємниця, що зв’язала у двозначний клубок відносини лорда Уиндермира, його молодої дружини й загадкової “жінки з минулим”: з Эрлин – рідна мати Маргарет; і присвячений у цей секрет лорд Уиндермир, корячись людському й родинному боргу, неї підтримує, але не повноважний розкрити навіть коханій дружині інкогніто своєї новоявленої “обраниці”.

Опанувавши собою, вона ховає лист і залишає особняк, маючи намір перехопити Маргарет у квартирі лорда Дарлингтона й відговорити її від фатального кроку

Напруга досягає апогею, коли в холостяцькій обителі витонченого аматора світських радостей з Эрлин застає тріпотливу від непоправності зробленого кроку й уже починаючу каятися Маргарет. Вона звертається до дівчини з жагучим мовленням, застерігаючи від жорстокості вищого світла, що не прощає помилок, нагадуючи про подружній і материнський борг. Героїня роздавлена свідомістю власної провини перед чоловіком; і коли незбагненна для неї “суперниця” заявляє, що знайшла й взяла із собою залишене нею на столику лист, її обуренню немає межі. Але з Эрлин уміє орієнтуватися в крайніх ситуаціях: вона кидає лист у вогонь, повторюючи: “Навіть якщо він вас кине, – однаково ваше місце біля вашої дитини…” Щось відтає в пуританській натурі бездоганно чесної дівчини, що піддалася пориву страсті й уражене самолюбство. Вона вже готова капітулювати, повернутися додому, але в цей момент…

У цей момент чуються чоловічі голоси: в обитель лорда Дарлингтона ненадовго вирішили заглянути після відвідування клубу кілька чоловіків, серед яких записний гострослов Сесил Грэм, лорд Огастус і… лорд Уиндермир. Маргарет ховається за гардиною, з Эрлин – у сусідній кімнаті. Треба іскрометний обмін репліками про всім і ні про що, і раптом Сесил Грэм виявляє загублений на дивані віяло леді Уиндермир. Хазяїн будинку запізнилося усвідомлює, що насправді відбулося, але неспроможний що-небудь зробити. Лорд Уиндермир грізно жадає від його пояснень, у розпал яких із сусідньої кімнати відважно з’являється з Эрлин. Треба загальне замішання: про її присутність не могли підозрювати ні її потенційний наречений лорд Огастус, ні її офіційний шанувальник лорд Уиндермир, ні сам лорд Дарлингтон. Скориставшись моментом, Маргарет непомітно вислизає з кімнати

Ранком пропасне кипіння страстей переміняється заспокійливим штилем. Тепер уже так і лорд, що залишився в невіданні, Уиндермир просить прощення в гаряче коханої дружини, гудячи з Эрлин: “Вона дурна жінка, вона” непоправна”; та ж просить його виявити більше терпимості й поблажливості. “У жінках, яких називають гарними, – говорить вона, – багато страшного – безрозсудні пориви ревнощів, упертості, гріховні думки. А ті, так звані дурні жінки, здатні на борошна, каяття, жалість, самопожертву”. Коли дворецький повідомляє, що в леді Уиндермир просить аудієнції… з Эрлин, лорд Уиндермир знову обурюється, але ненадовго: та говорить, що збирається назавжди покинути Англію. А залишившись наодинці з Маргарет, просить у неї на пам’ять фотографію з маленьким сином і… віяло. І коли головна героїня мимохідь зауважує, що має ім’я матері, ледве відкриває завісу над таємницею: виявляється, її теж кличуть Маргарет. З Эрлин тепло прощається й іде. А кілька хвилин через як ні в чому не бувало виникає її наречений лорд Огастус, що заявляє, що, незважаючи ні на що, вони мають намір незабаром сполучатися шлюбом. Так усе дозволяється до загального задоволення

Н. М. Пальців


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


П’єса Оскара Уайльда “Віяло леді Уиндермир”

Categories: Нові твори

Links