Кандид – вихованець вченого німця, повчального його “теологокосмологоглупологии”. Фабульний стержень – пошук К. полюбленої Кунигунды. Учитель К. – доктор Панглосс, буквалистски і з рідкісним педантизмом що наслідує тезу Лейбніца – “все тільки до кращого в цьому самому прекрасному зі світів”. Незважаючи на сумні уроки життя, що множаться, Панглосс залишається непоправним оптимістом, у вуста якого вкладені банальності або абсурдні аргументи, що доводять, що навіть лиха і хвороби були для людства благом. К. вважає, що “оптимізм
– це пристрасть затверджувати, що все добре, коли насправді все погано”. Зі своєю наївністю(К. – втілена простодушність) він не наважується поставити під сумнів проповідь свого гнаного і утискуваного учителя. Антагоніст К. – Мартен з його пристрастю до фактів, що розбивають теорію оптимізму. Проте віра героїв в можливість вдосконалення суспільства не пропадає. Істинні уроки мудрості підносить К. старий турок, терпляче обробляючий свій сад з переконанням, що “робота позбавляє нас від трьох великих зол: нудьги, вади і нужди”. Герої філософської прози В. найчастіше залишаються персонажами-масками,
обкресленими з нищівною іронією. Носіями одного, певної якості або поборниками обмеженої і односторонньої філософської доктрини. Їх людські характери, що воістину страждають, викликають співчуття і симпатію, але вони скрізь і завжди бувають випадковими і недовгими гостями, частіше усього лише ілюструючи ідеї В. Усі проблеми спрощуються, а сюжет зводиться до забавного випадку.
