Образ “дна” у п’єсі М. Горького “На дні”

За всіх часів людин прагнув до пізнання свого “я”, мети й сенсу життя. Вічні проблеми людського буття намагалися дозволити Пушкін і Гоголь, Толстой і Достоєвський. М. Горький тут не став виключенням, але в нього зложилося своє розуміння людини і його життєвого призначення. Особливо чітко воно проявляється в п’єсі “На дні”, написаної в 1902 році

У цій п’єсі Горький зобразив життя босяків, мир знедолених. Такої суворої, нещадної правди про життя соціальних низів, про їхню безпросвітну долю світова драматургія ще не знало. Під

похмурими зводами костилевской нічліжки, що схожа на печеру й на тюремну камеру, виявляються люди з різними характерами, вихідці з різних суспільних шарів. В одному приміщенні співіснують старі й молоді, самотні й сімейні, чоловіки й жінки, здорові й хворі, голодні й ситі. Скупченість і страшна вбогість породжують взаємне роздратування, сварки, бійки й навіть убивство

Горький не дає нам докладного опису життєвого шляху героїв, але окремі репліки, які вимовляють персонажі по ходу дії, дозволяють побачити їхні долі. Сатин служив на телеграфі, але, заступившись за честь сестри, потрапив у в’язницю. Після

цього вся його подальше життя було вирішено. Актор колись грав на сцені, але втратив всі ролі, пристрастившись до спиртного. Васько Попіл взагалі ніколи не знав інший життя, крім злодійської. Трагічну долю Ганни розкриває її фраза про те, що вона не пам’ятає, коли сита була, тряслася над кожним шматком хліба. Отчаяньем і безвихідністю наповнені слова Кліща: “Роботи немає… сили немає… От – правда! Пристановища. Пристановища немає!” Всіх цих героїв привели в нічліжку соціальні причини. Але не тільки.

Багато в чому це був і їхній моральний вибір. У Сатину, наприклад, великий потенціал. Залишитися жити в нічліжці – це його свідомий вибір

Автор зображує в’язнів нічліжки із глибокою симпатією, підкреслюючи в них прояву щирої людяності. Незважаючи на безвихідність свого існування, кожний з нічліжників плекає в душі примарну надію. Ми бачимо, що людське в цих людях ще не загинуло, вони не позбавлені моральних якостей, крупиць добра. Але, у той же час, він викриває безсилля босяків, їхня нездатність що-небудь змінити, іти далі скарг

Прихід Луки освітив нічліжку променем доброти й пещення до людей, бажанням допомогти ім. Лука володіє майстерністю проповідника й утішника. Гіркий зображує його як лікаря, що вважає всіх людей невигойно хворими, і видящего своє покликання в тім, щоб сховати це від них і зм’якшити їхній біль. Але життя на кожному кроці спростовує позиції Луки. Коли його “втішливий обман” розкрився, реальне життя жахнуло Актора – і він повісився, Настя вдалася у відчай, Васько Попіл потрапив втюрьму.

Лука не в силах що-небудь змінити в реальності. Сатин відкидає подібне відношення як принизливе, що припускає якась убогість і неспроможність тих, на кого жалість спрямована: “Треба поважати людини! Не жалувати…не принижувати його жалістю, поважати треба!”

Люди зможуть піднятися з “дна” лише тоді, коли навчаться поважати себе, знайдуть почуття власного достоїнства, стануть гідними звання Людини. По думці автора, тільки віра людини у свої власні сили і його мужність зможуть змінити навколишній світ і долі людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ “дна” у п’єсі М. Горького “На дні”