Образ і характеристика Фауста в однойменній трагедії Гете
Особистість і доля доктори Фауста привертали увагу письменників ще до появи трагедії Гете ” Фауст “. Як свідчать історики, середньовічний маг і чорнокнижник доктор Фауст – особистість історична, легенди про нього почали складатися ще при його житті. Наприкінці XVI століття в Німеччині вийшла книга ” Історія доктори Фауста, відомого чарівника й чорнокнижника”, автор якої залишився невідомий. У цьому творі переглядає образ чудової людини, що порвав із середньовічною схоластичною наукою й богослов’ям з метою осягнути закони
Церковники Обвинуватили його в тім, що він продав душу дияволові. Сучасник Шекспіра драматург Кристофер Марло написав “Трагічну історію Фауста “. Англійські актори, гастролюючи в германських містах, познайомили із цією трагедією німців. У Німеччині з її зробили п’єсу для лялькового театру. Попередник Гете Лессинг задумав, але не здійснив намір створити філософську трагедію про Фауста. Сучасник Гете, друг його молодості Максиміліан Клингер написав роман “Життя Фауста, його діяння й повалення в пекло “. Таким чином, Легенда про Фауста ще до Гете була неодноразово
Порив Фауста до знання відбиває розумовий рух духовного розвитку цілої епохи європейського суспільства, що одержала назва епохи Освіти. Фауст Гете – людин зневірений, але розчарування це не пасивне. Підбурюваний силами зла, втіленими в трагедії в реальному образі Мефистофеля, Фауст живе, бореться, пізнає добро й зло, активно шукає відповіді на головні життєві питання. Питання про зміст і мету людського життя становить основну тему добутку, але розкриття Теми прило-жимо не до всякої людини й не до всякої окремої долі. Фауст обраний Гете для цієї мети тому, що в силу свого незвичайного характеру він дає поетові можливість багато чого сказати про життя. Життя Фауста, що розгортає перед читачами Гете, – це шлях безустанних шукань
Фауст Не може жити, задовольняючись тим, що йому пропонують релігія й наука. Під час епідемії чуми юний Фауст виявляється віч-на-віч зі смертю. Нічого з відомого до цього часу не допомагає йому врятувати життя сотень тисяч безневинно страждаючих людей. Середньовічна медицина неспроможна, Господь не чує закликів опомощи.
Фауст сумнівається, Фауст разочаровивается. Він навіть вирішує покінчити життя самогубством. Але що, як не вища справедлива сила, повертає йому бажання жити, жити активно, пізнаючи таємниці природи:
Я на познанье ставлю хрест Ледве згадаю книги – злість їсть Відтепер з головою пірну У страстей клокочущих горно, З усією безудержностью запалу У безодню їх, на глибину!
Як відомо, свою трагедію Гете писав практично все свідоме життя, і це не могло не вплинути на зміст добутку. Робота над першою частиною зайняла більше тридцяти років: у ній відображений досвід дорослого чоловіка, що пізнав радості юності, але вже определились зі своїми життєвими орієнтирами. Центральне місце в першій частині трагедії відведено трагічної любовної історії Фауста й Гретхен. Юнак Фауст хоче любити й готовий заради одного вечора з коханої, заради одного її погляду й поцілунку виконувати наказу самого диявола. Диявол – поганий порадник у людських справах. Він випробовує Фауста, намагаючись направити його проти власної совісті, тому що його свідомість затемнена полум’яною пристрастю. Охолоджений здоровим розумом, він розуміє, що зробив непоправне. Однак механізм трагічних обставин уже включений. Тепер Фауст не владний розпоряджатися ні своєю власною долею, ні долею своєї улюбленої, ні долею своєї дитини. У диявольському полум’ї згоряють життя Гретхен, її дитини, її матері й брата. Фауста легко обвинуватити в злочині, на його совісті душі чотирьох безневинних жертв. Але тільки чи Фауст став винуватцем цієї трагедії? Фауст обтяжений стражданням через загибель Гретхен і свідомістю своєї провини
Світлий дух Ариэль призиває ельфів полегшити його борошна: забуття минулого допоможе йому повернутися до сьогодення, що й відбувається. Пошуки сенсу життя штовхають Фауста на нові здійснення. Спочатку ми бачимо його на державному поприщі. Гете зображує імперію, що перебуває в стані повного розвалу. Похмуру картину цієї держави малює у своїй доповіді імператорові канцлер країни. Всі люди одержимі егоїстичними прагненнями: “У гарячці своеволья хворе царство метається в маренні”. Імператорові, однак, байдуже, що діється з його країною і як живе його народ. Його турбує тільки одне – як поповнити спустілу скарбницю, щоб пуститися в нові витрати, не обтяжуючи себе турботами про благополуччя держави
Гете писав:
“В особі імператора я намагався зобразити володаря, що має всі дані втратити свою країну, що йому зрештою й вдається”.
За допомогою Мефистофеля проблема вирішується досить швидко й спритно – у побут надходять паперові гроші. Цей епізод має історичні коріння. Уперше паперові гроші були уведені у Франції Джоном Ло при Людовике XV. Непомірний випуск паперових грошей без належного забезпечення швидко привів до їхнього знецінювання й викликав негативне відношення до них. Це відношення відображене й у Гете – він сатирично приписує введення паперових грошей дияволові. Розчарований у державній діяльності, Фауст шукає нові шляхи. Тут перед нами з’являється ще один образ прекрасної жінки. Це Олена Прекрасна, відродження якої має символічний сенс. Для Гете втіленням эстетического ідеалу було мистецтво античності. Він уважав, що поліпшення в сучасному йому суспільстві відбудуться тільки тоді, коли люди почнуть розуміти красу, а це, у свою чергу, приведе до щиросердечного відродження націй. Образ Олени Прекрасної символізує цей ідеал краси. Сполучник Фауста й Олени – ідеальне сполучення античної краси й сучасного інтелекту
Паралельно виникає нова тема Учень Фауста Вагнер завжди залишався відданим книжковому знанню. Він уважав, що за допомогою книг зможе відкрити таємниці світобудови. Спроби Вагнера пізнати істину за допомогою книжкових знань мали свій результат: у лабораторії Вагнер створив штучної людини – Гомункула. Якщо Фауст нудиться по буттю, не обмеженому ні тимчасовими, ні просторовими рамками, то Гомункул, для якого немає ні оковів, ні перешкод, нудиться по життю, обмеженою плоттю, по реальному існуванню в реальному світі
Гомункул Супроводжує Фаустові в його пошуках шляху до прекрасного, але розбивається й гине, тоді як Фауст досягає мети – знаходить відроджену до життя Олену Прекрасну. Від символічного шлюбу Фауста й Олени народжується прекрасний юнак Эвфорион, що з’єднує риси своїх батьків – гармонійну красу й неспокійний дух. Однак Эвфорион занадто ідеальний, щоб жити у світі зла. Він розбивається на смерть, а з його загибеллю зникає й Олена, зникає краса
Тільки наприкінці життя старіючий і сліпнучий Фауст розуміє, що не какой-го мить блаженства є метою всього життя, тільки життя сама по собі має сенс. Щоденна боротьба, щоденні шукання, щоденна робота думки – от щирий зміст життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)