Образ головного героя в романі У. Эко “Ім’я Рози”
Про ідею, істину, наслідках фанатичному служінню їй також розділяє У. Эко в романі. Самі благі наміри можуть привести до страшних наслідків, якщо не дотримувати тієї хиткої грані, що відокремлює добро від зла. У цьому змісті особливо показова Історія брата Дольчина, що розповів Убертин Адсону В день третій після повешенья, “щоб витягти корисний урок. Дольчин – єретик бунтував проти влади, затверджував, що “ідеал в усіх повинен бути однаковий, і що ніякі зобов’язання внешего поводження не повинні їх сковувати… називав все духівництво
Вільгельм попереджає Адсона, що надмірна любов, надмірне благочестя можуть породити жорстокість “Бійся… пророків і тих, хто розташований віддати життя багатьох інших. Іноді – ще до того, як віддати свою. А іноді – замість того, щоб
Ю. Лотман називав Вільгельма Баскервильского семиотиком Х І V століття “і всі дії, повчання, звернені до юного послушника, викладення можна назвати практикумом по семіотиці”. І дійсно, герой постійно розшифровує знаки невичерпне обличчя символів, “по яких читаємо у світі, як у книзі”. Уміння бачити й аналізувати ці знаки допомагає Вільгельмові, зрештою, зрозуміти пристрій лабіринту, знайти книгу й розгадати таємницю злочинів. Хорхе в проповіді п’ятого дня, пророкуючи появу Антихриста, називає символом зла й указує знаки його Природа. Однак найбільше глибоко ідеї семіотики виражені автором у виступі Вільгельма перед делегатами
Роман закінчується латинською фразою, що переводитися так: “Роза при імені колишньому – з нашими ми надалі іменами” Як відзначає сам автор, вона викликала багато питань, тому “Замітки на полях” “Імені троянди” починаються з “роз’яснення” змісту заголовка. Спочатку, пише У. Эко, він хотів назвати книгу “Абатство злочинів”, але такий заголовок набудовував читачів на детективний сюжет і збив би з користі тих, кого цікавить тільки інтрига” [9,428]. Мрією автора назвати роман ” Адсон з Мелька “, тому що цей герой коштує осторонь, займає як би нейтральну позицію. Заголовок “Ім’я троянди”, відзначає У. Эко підійшло йому, “тому що троянда як би символічна фігура до того насичена змістами, що змісту в неї майже немає… Назва, як і задумано, дезорієнтує читача… Назва повинне заплутувати думки, а не дисциплінувати їх” [9,429]. У такий спосіб письменник підкреслює, що текст живе своєї власної, що часто не залежить від нього життям. Звідси нові, різні прочитання, інтерпретації, на які й повинне набудовувати назва роману. І не випадково автор помістив цю латинську цитату із твору Х ІІ століття наприкінці тексту, щоб читач зробив різні припущення, мисли й зіставляв, дивувався й сперечався
Итало Кальвино відомий італійський письменник ХХ століття, творчість якого також пов’язане з модернізмом, писав: “Хто ми такі, ким є кожний з нас, якщо не комбінацією досвіду, інформації, читання й вимислу? Кожне життя це енциклопедія, бібліотека, реєстр предметів, сукупність ігор, які безупинно перемішуються й упорядковуються в довільних комбінаціях”[4,194-195]. Своїм романом У. Эко показав справедливість цього твердження
(1 votes, average: 5.00 out of 5)