Образ, дбайливо збережений
Так святиться ім’я твоє… А. Куприн
Росія – величезна країна, що вражає нашу уяву кількістю видатних людей. Довгі століття на небокраї науки й літератури вона запалює свої зірки.
Особливо хотілося б звернути увагу на особистість, велику й видатну. Він зірка, подарована миру Всевишнім. Мої слова, моє серце – Пушкіну.
Визнаний геній прийшов до нас на початку XIX століття. Положення його сім’ї дозволило йому одержати гарне утворення. Почав він шлях у науку з ліцею. Саме в ліцейські роки в ньому виявилися здатності до написання
Моя Студентська келія
Раптом озарилась: муза в ній
Відкрила мир младых витівок…
Як і більшість молодих людей, Пушкін відрізнявся великою вразливістю. Усе, що завгодно, могло зайняти його увагу. І захопившись темою, ішов на зустріч зі своєю музою. Він написав про любов і щиросердечні страждання. Йому подобалися історичні сюжети, і просто гарний настрій залучало його увагу.
Там, там – де тінь, де аркуш чудесний,
Я знаходив мову небесний,
Згоряючи жаждою любові…
Після, коли він
Мерехтять зірки наді ною:
Мені смутно й легко, сум миючи світла.
Спочатку, поки творчість Пушкіна не торкнулося політики, його роботами захоплювалися. Майстри пера захоплювали не тільки принадності навколишнього світу й особисті почуття. Він намагався не залишитися осторонь від політичного життя. На хід подій у вищому світлі він намагався впливати своєю творчістю. З-під його пера стали виходити добутки, що відбивають реальні події в. країні. У цей час його захопило рух декабристів. У цьому русі особистої участі він не приймав, але його підтримка була відчутна. Тоді жартували: у Пушкіна особистим цензором був цар.
Вірші поета, спрямовані проти пануючи й носившие революційний характер, листувалися від руки. Поширювалися як листівки. Його слава була так велика, що часом доводилося довго доводити непричетність до написання епіграм. Це було лихоліття для творця. “Друзі” відверну лисій від нього. Під погрозою розправи багато хто кинулися критикувати поета. Тоді було вилите море бруду, щоб очорнити однієї людини. Всі, кому не лінь, учили, що й\’як писати. Бажали виступити в ролі вчителя поета, стати заступниками його зміненої Творчості. Ні на мінуту не послаблявся чіткий і строгий нагляд. Пушкіна постійно відсилали подалі від столиці. Робилася спроба зламати особистість. Всі дії направлялися проти нього. І навіть власний батько був на службі в царя й не давав поетові спокійно зітхнути. Їхній фамільний маєток постійно відвідували сімейні сварки. Таким чином, Пушкін став першою жертвою декабристської революції. Революції, що не принесла відчутних зрушень, але змусила деякі розуми обміркувати Майбутнє Росії. І як очікував поет, незабаром у нього з’явилися однодумці. Але до їхньої появи – ще довгі роки невизнання й жорстоких нападок з боку суспільства. З кожним разом було усе сутужніше стримувати нападки з боку супротивників, і, здавалося, близький уже кінець. Великий геній буде зломлений. Визнання в авторстві багатьох добутків загрожувало йому смертю.
Я змужнів серед сумних бур,
И днів моїх потік, так довго мутний,
Тепер затих дремотою хвилинної
И опромінив небесну лазур.
У цю важку годину Пушкіну вистояти допомогло найясніше почуття – любов. Він пройшов шлях від легкої юнацької захопленості до зрілої пристрасті. Його можна зрівняти із середньовічним лицарем. Як щирий “воїн”, між “боями” він вкушав принадності жіночого серця. Багато часу він проводив у колі своїх шанувальниць, одержував щиросердечне заспокоєння. У цей період багато писав об палючу його душу страсті, про гіркоту розлук…
Я думав, серце забуло
Здатність легку страждати,
Я говорив: тому, що було,
Уж не бувати! Уже не бувати!
Рясність почуттів не притупила в ньому щире відчуття любові, осягнути яке дано не всякому в житті. Пушкіна розкрив своє серце, свій внутрішній мир, свою душу, самого себе.
Про діва-троянда, я в оковах:
Але не соромлюся твоїх оковів.
Так соловей у кущах лаврових,
Пернатий цар лісових співаків,
Біля троянди гордої й прекрасної
У неволі сладостной живе
И ніжно пісні їй співає
У мороці ночі хтивої.
Це найясніше й чисте в житті не затемнилося вульгарністю бажань. На балі в променях світла, прояснений красою її, він зустрів ту єдину… За це “світле чудо” він готовий був віддати життя. Підмивається хвилями пліток вищого суспільства, він не витримав. Людина може пережити все, що завгодно, але не наруги над найдорожчим.
На жаль, люди часто стають жертвами найдурніших правителів і їх боягузливого й підлого оточення. Останнє, видно, є найстрашнішим. Адже якщо тиран не вічний, то боягузтво, низькість і заздрість вічні. Важко спочатку визначити, хто є хто, коли в тебе за спиною плетуться інтриги, а ти їх не чекаєш і віриш у чесність людей… Багато хто дивляться в очі з видом відданого друга, однак вони перші ж устромлять тобі в спину ніж. Пушкіна став жертвою тирана і його підлих слуг. Але вони не врахували того, що поет тісно пов’язаний з російським народом і що він – глас народний. Народ мовчить, але це до пори.
Пушкін вірив у велику Росію, що буде вільної й вільної, чесної й шляхетної, розумної й величної.
Пушкін прийшов у цей мир, щоб змінити його, зробити краще й чистіше; він приніс себе в жертву в ім’я нас. Пушкіна “дав” нам Господь. Він – вічний.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)