Oбраз Базарова
Роман І. С. Тургенєва відбив боротьбу двох соціально-політичних таборів, що зложилися в Росії до 60-м років XІX століття. І. С. Тургенєв відбив у романі типовий конфлікт епохи й поставив ряд актуальних проблем, зокрема, питання про характер і роль “нової людини”, діяча в період революційної ситуації в Європі 60-х років. Виразником ідей революційної демократії став Євгеній Базарів, герой, що протипоставлений у романі ліберальному дворянству. Образ Базарова займає центральне місце в композиції роману. З 28 глав лише у двох не з’являється Базарів,
Нагадаємо, що герой епохи 60-х років був різночинець – демократ, переконаний супротивник дворянсько-кріпосницького ладу, матеріаліст по світогляду, що пройшов школу праці й позбавлень, самостійно мислячий і незалежний. Саме такий Базарів у зображенні авторО. Сюжет роману будується на зіткненні
Саме в зіткненні з різними персонажами, протипоставленими йому, розкриваються чудові риси Базарова: у суперечках з Павлом Петровичем – зрілість розуму, глибина суджень і непримиренна ненависть до барству й рабства; у взаєминах з Аркадієм – здатність залучати на свою сторону молодь, бути вчителем, вихователем, чесність і непримиренність у дружбі; у відношенні з Одинцовій – уміння глибоко й по-справжньому любити, цілісність натури, сила волі й почуття власного достоїнства. Головне місце в композиції роману займають сцени суперечок. Герої Тургенєва розкривають свій світогляд у прямих висловленнях, у зіткненнях зі своїми ідейними супротивниками. Базарів – натура незалежна, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, а все суду думки. Типовий для шестидесятників і інтерес Базарова до природничих наук, хоча ні кар’єру вченого, ні кар’єру лікаря не стали б його долею. Тургенєв проводить свого героя через ряд випробувань (а це взагалі типово для романів Тургенєва).
Він випробовує Базарова спочатку любов’ю, потім і смертю. Тургенєв як би з боку спостерігає за тим, як поводиться його герой у цих ситуаціях. І якщо любов до Одинцової, жінці розумної, гордої, сильної, під стать самому Базарову, перемагає принципи нігілізму (адже Базарів називав любов “нісенітницею”, презирливо ставився до ідеальних, романтичних почуттів, визнавав любов тільки фізіологічну: “Подобається тобі жінка, так візьми її!” Сам же, закохавшись, раптом відчув романтика в самому собі), те в передсмертній сцені Базарів вірний своїм ідеалам до кінця, він не зломлений, гордо дивиться смерті в очі. Багато критиків уважають цю сцену найдужчої, живий і зворушливої. Тому що саме тут розкривається це “грішне, що бунтує серце” до кінця.
Смерть Базарова по-своєму оправданна. Як у любові не можна було доводити Базарова до “тиші блаженства”, так і в його передбачуваній справі він повинен був залишитися на рівні ще не реалізованих, виношуваних і тому безмежних прагнень. Базарів повинен був умерти, щоб залишитися Базаровым. Скільки б не було критичних статей із приводу героя “Батьків і дітей”, і як би не трактувався образ Базарова, найкраще сказав про своєму “самому улюбленому дітищі” сам автор: “Я хотів зробити з нього особа трагічне… Мені мріялася фігура похмура, дика, більша, що наполовину виросла із грунту, сильна, злісна, чесна – і все-таки приречена на погибель, тому що вона все-таки коштує ще напередодні майбутнього”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)