Обличие кріпосництва в романі Салтикова-Щедріна “Добродії Головлеви”
Роман “Добродії Головлеви” замикав етап творчості Салтикова-Щедріна. Цей добуток і його тема сім’ї візникнули невипадково. Уже в середині 80-х років з’явився цілий ряд щедринских сатиричних добутків, які викривали дворянське буржуазне суспільство з його поняттями про сім’ю, собственности. Проблеми сім’ї займали багатьох письменників.
Ця тематика затрагивается Толстим у романі “Ганна Карініна”, Достоєвським в “Братах Карамазових”. Салтиков-Щедрін на прикладі панів Головлевих показав, як сім’я підривалася
Це сильна й властная жінка, що метою життя сделала накопичення. Життя її – це вічна погоня за грошима, лише за своїми підрахунками прибутку вона чувствует себе щасливої В Орисі
Порочне сімейне воспитание, при якому кожний намагався урвати шматок побогаче й пожирнее, сказалось на дітях самим неблагоприятним образом, позбавило їх таких рис характера, як милосердя, доброта, великодушие. Матері зовсім не було справи до старшого сина, дочка вона згадувала лише тоді, коли бачила “двох щеняти”, як вона називала внуков. Смерть дочки для неї нічого не значила. Небагато іншим було отношение до середнього сина – Порфирію. Вона його “не те щоб любила, а немов побаивалась”.
Щось подібне вона испитивала й стосовно власного чоловіка. Владимир Михайлович Головлев у вільний час займався тим, що писав вірші в стилі Баркова. Отношения між чоловіками були досить своєрідними: “чоловік називав дружину “ведьмою” і “чортом”, дружина називала чоловіка “ветряною млином” і “безструнною балалайкою””. Старший син Степан закінчив курс в одній з московских гімназій і надійшов в университет. Грошей, які мати давала, хватало йому лише на те, щоб не померти з голоду.
Він став чимсь начебто приживальщика в багатих студентів і блазнем через пристрасть до дражніння. Іменале Степан і охрестив Порфишу Иудушякий. Після закінчення університету мати відправила Степана Впетербург. Почалися скитания. “Протекцій у нього не було, полювання пробити дорогу особистою працею – ніякий”.
Орися Петрівна попробувала влаштувати Степанка-Бельбаса в надвірний суд, але через три роки його вже там не було. І мати зважилася на надзвичайний захід: “викинула йому шматок”, тобто будинок у Москві. Будинок виявився незабаром проданий, і Степанко харчувався сначала в селян, потім змушений був вірнуться кматери. Вчасно його візобертання це був хворий, осунувшийся, байдужний до всього людина.
Його хвилювало тільки одне: чи буде мати давати на тютюн. У садибі йому чудилася труна. Для ради мати викликала синовий Степанка помістили у флігелі й такчи йому батьківський засалений халат.
У житті Степана була порожнеча, нічим не заповнена порожнеча: “ранком він просипався зі світлом, і разом з ним просипалися: туга, відраза, ненависть”. Один раз Степан спробував бігти, але його повернули. Умер він тихо й непомітно.
Так само тихо закінчив своє життя Павів. Йому теж “викинули шматок” – Вдубровне. Тепер там жила й сама Арина Петрівна разом із внучатами Анинькой і Любинькой. Павло Володимирович був у минулому офіцером.
Цей нічим не примітна людина боялася матір і ненавидів Иудушку. Незадовго до смерті Павла Иудушка став його навещать. Він почував себе вже хазяїном садиби Перед смертю Павло так честил брата: “Кровопивец.
Мати по мирі пустив”. Та й сама Орися Петрівна тіперь бачила в сині кровожера. Вона вже більше не була тої владної женщиний, що тримала в страху всі рємейство, для неї тепер “не істотавало ні минулого ні майбутнього, а существовала тільки мінута, у яку стояло жити”. Самим яскравим у романе виступає Порфирій.
“Порфирій був відомий у сімействі під трьома іменами: Иудушки, кровопивушки й відкровенного хлопчика, прозваного так ще в дитинстві Степанком-Бельбасом”. Уже в дитинстві Порфирій умів “приголубитися” і “злегка понаушничать”. Порфирій Головлев – власник, набувач, для якого нажива є найпершою необхідністю.
Всі ці хижацькі інтереси прикриваются лицемірними мовленнями. Він уміє втертися в довіру до матері й з її поміццю забезпечити собі кращу частку спадщини. Иудушка живе неправдою, його лицемірство допомагає йому прикинути релігійною людиною, строгим, але справедливим батьком, гарним хозяином. Иудушка багатіє, при цьому усе більше людей попадає в нього зависимость. Иудушку охоплює зловтішне прагнення, знедолюючи ближнього, “досадити йому”, змучити його словесним свербінням.
Тиранічне слово Иудушки наздоганяло кожного Всі домашние його бояться й намагаються не попадатися на очі. “Отрутою поливає” – так говорить про його мовлення сама мати. “Кровопивцем” іменують брата Степан і Павів.
Володенька скаржиться: “Дуже, бабушка, набридає… З ним тільки заговори, він потім не відв’яжеться. Постій так перегоди, потихеньку так полегоньку… ” Петенька в очі називає батька “убийцей”, говорячи: “…
У вас адже кожне слоу десять значень має: піди угадай”. “Страшно з вами”, – відверто зізнається Анинька. Навіть Евпраксеюшка зрозуміла, що він не розмовляє, а тиранить: “…
У ньому ця злість дійствует. Знає він, що людина проти нього захисту не має – ну й вертить їм, як йому любо”. Але марнослів’я Иудушки не пройшло такром Все життя приносячись іншим жнивания, воно обернулося зрештою против самого хазяїна.
Порожні слова отгонародили Иудушку від живих людей. Його душу зачерствіла, воля паралізувалася, Иудушка перестав відчувати реальне життя. Порфирія охопила духовна лінь, розумова й моральна апатія Порфирій приходить до думки про самеубивстві. У мокру березневу заметіль він іде на Могилу матері, щоб там умерти.
До цього часу він повністю занепала людина, який преследмуть галюцинації. На прикладі сім’ї Головлевих Салти ков-щедрін показав гибельность стяжательства, жадібності, накопичення, лицемірства й марнослів’я Саме вони привели до занепаду й розкладання помещичий клас
(1 votes, average: 5.00 out of 5)