“Об’єкти сатиричного змалювання в оповіданні А. Чехова “Людина у футлярі”
Назва одного з найбільш відомих і яскравих оповідань А. П. Чехова – “Людина у футлярі” – досить дивне і безглузде, але воно дуже точно відображає людську сутність героя. Учитель грецької мови Бєліков смішний своїм страхом перед життям, своїм щирим прагненням сховати в футляри і свої речі, і самого себе. Він носить темні окуляри, фуфайку, вуха закладає ватою і, коли сідає на візника, то наказує піднімати верх. І стародавні мови, які викладає Бєліков, є для нього, по суті, тими ж калошами і парасолькою, куди можна сховатися від реального
Хворобливий страх Бєлікова отруює суспільну атмосферу, стає лякаючи активною силою. Боягузлива, тремтяча істота п’ятнадцять років тримає в своїх руках не тільки гімназію – все місто. Сам Бєліков цього не розуміє, він всього-на-всього повторює: “Як би чого не вийшло”, зітхає, ниє та ще ходить по вчительським квартирам, сидить там і ніби щось видивляється.
Але в країні, де панує поліцейський розшук, донос, судова розправа, де переслідується жива думка, добре відчуття, одного виду Бєлікова достатньо, щоб привести людину в трепет. Цілком природно, що цю “сіру мишку” ніхто не любить, та й у нього самого це високе почуття знаходиться тільки у стадії зародка, і він не дає йому розвинутися. У своїх відносинах з Варенькою він боїться прийняти відповідальне рішення і, як завжди, “ховає голову в пісок”. Коли ж Бєліков вмирає, створюється враження, що саме заради цього моменту він і жив.
“Тепер, коли він лежав у труні, вираз у нього був лагідним, приємним, навіть веселим, точно він радів, що, нарешті, його поклали у футляр, з якого він вже ніколи не вийде”.
Бєліков вмирає єдино від страху перед життям, і ховають його з “великим задоволенням”. Але смерть вчителя грецької мови не рятує місто від Бєліковщини. Життя і після його похорону залишається таким же: “не забороненим циркулярно, але й не дозволеним цілком”. За фігурою цієї людини ми бачимо типове явище суспільного життя в Росії тієї епохи. Ім’я чеховського героя стає загальним, як імена Хлестакова, Чичикова, Іудушка Головльов.
Про силу художньої майстерності Чехова ми можемо судити по величезному враженню, яке справляє на нас це оповідання. Воно дивує своєю чіткістю, ясністю, життєвою правдивістю. А досягається все це художньою структурою твору, його стислістю і лаконічністю. Чехов завжди вважав, що “вміння писати – це вміння викреслювати погано написане”. Залишаючи тільки найважливіше, найнеобхідніше, великий художник умів створити в оповіданні повну і яскраву картину, викликати у читача багатющу гаму почуттів.
Сюжетна побудова цього твору проста і оригінальна. У його основі лежить зіткнення Бєлікова і Коваленко, людей, які мають зовсім різні характери, різні ідеали і моральні принципи. Слід відзначити і пафос цієї розповіді. Крім сатиричного і комічного, тут відчувається й ліричне начало. Це досягається уособленням предметів: “І здається, що зірки дивляться на неї ласкаво і з розчуленням, і що зла вже немає на землі, і все благополучно”.
“Людина у футлярі” – оповідання сатиричне. В якості основного прийому автор використовує в ньому художню деталь, футляр, яка розкриває не тільки внутрішній світ героя, а й ціле суспільне явище – “футлярне життя”. Прихильність людини до різних футлярів, парасольок, калош набуває символічний характер, а фраза: “Як би чого не вийшло”, – стає крилатим виразом.
Необхідно відзначити ще одну характерну особливість чеховської прози – стриманість авторського оповідання, яка є ознакою авторського невтручання. Чехов стверджує, що чим спокійніше, холодніше оповідач, тим сильніше виходить враження. Але ця підкреслена стриманість автора не заважає йому пристрасно затверджувати свої ідеали, свої погляди на життя, на минуле, сьогодення і майбутнє. Сказана Чеховим правда про Росію – сувора. Але в ній немає і тіні безнадії. У всій його великій спадщині так чи інакше видно глибока віра в рідну країну і в її людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)