Об’єднання реального й фантастичного “Конотопская відьма”

Уже багато років немає поруч із нами великого майстра пера Г. Квітки-Основ’яненки. Але як не дивно, добутку його живуть, знайомлячи нас із життям українського народу. Чудовим прикладом цього є його повість “Конотопская відьма”, у якій дуже широко використаний гоголівський прийом переплетення реальності з фантастикою, джерелом якої є виплекані народом легенди, фольклор. У добутку реалистично зображені життя й висміяне побут українського панства XVII сторіччя: недоумкуватість, паразитизм, зневага до людей, хитрування, шахрайство, знущання

над народом

Микиту Уласовича Забреху призначено сотником у спадщину, тому що його батько був дуже шановний усіма в Конотопі. І коли старий Улас Забреха й справді справу робив, то син його Микита видався ледачим, п’яницею, ні до чого не здатним. Він всі дела передоручив писареві Пестрякову, не ховаючи перед ним своє неуцтво: “Рахунок більше тридцяти не знаю. Уважай сам і роби, як знаєш, ти на те писар. А я всі після підпишу, тому що я на те сотник, щоб не вважати, а тільки підписувати”. Коло інтересів у пана сотника дуже обмежений: добре поїсти, попити, поспати, що він і виконує з усім ретельністю. Коли

наступає час обідати, то вже ніяка сила не може удержати його, навіть топлення відьом, що так його тішило. Ще вибрав він собі гарну дівчину Олену хорунживну, але так сватався до неї, що вона поспішила винести йому розкішний гарбуз. Писар конотопской сотні Пестряк намагається хитруваннями виштовхнути Забреху із сотенства, щоб самому зайняти його посада. Він уважає себе набагато розумніше сотника. Але він дуже рідко буває тверезим. Говорив він завжди піднятою мовою, пересипаною церковнославянизмами, щоб замаскувати вбогість свого розуму, примусити народ виконувати безглузді накази. Обоє – Забреха й Пестряк презирливо ставляться до людей, а це вже типові риси правителів-панів і начальства. Звідки ж починається фантастичне? Тупоумний п’яниця Пестряк не може дорахуватися одного козака, а сотник Забреха висміює його при козаках. Ображений писар вирішив помститися. Коли Забрехе надійшов наказ відправлятися із сотнею в похід, Пестряк радить не виконувати даного наказу, а зайнятися знищенням конотопских відьом, які “украли дощ”. І от зрештою з’являються перед нами “відьми”. Більшість із них – звичайні жінки. Але теперішню відьму все-таки таки знайшли

Це Євдокія Зубиха, що не тонула. Нав’язали на Зубиху каменів пудів із двадцять, а вона не тоне. “Повелів Ригорович піймати у воді відьму Євдокію, так де! Хлопці човнами її й не наздоженуть, і мотузками накидають, так всі нічого. Так прудко плаває, як та щука…”. Ледь удалося Зубиху піймати, тому що напустила на людей вона примара. А тепер повернемося до реальності, тому що дуже вже сотникові хотілося одружитися з Оленою. Він звертається до тієї ж Євдокії Зубихе за допомогою, тому що порадив йому писар, що хоче помститися. Скільки в цієї Зубихи різноманітних трав і Корінь, скільки глечиків, горщиків, де було молоко всякого звіра й усякої гадини, яких відьма доїла вночі! Євдокія, виявляється, уміла літати – сама теперішня фантастика. Навіть бере із собою Забреху, що летить над Конотопом “як птах..”. А от і весілля, хоча наречена й “підмінені”. Замість Олени хорунживни сотник одружується зі старою, некрасивою дівкою Солохою. І із сотенством довелося распрощаться, та й писареві не повезло: зняли і його. А все це через їхню обмеженість, байдужості до людського горя. А може й через чаклунство відьми Зубихи й рад її чорного кота? Реалістичні елементи в повісті переважають, але значне місце приділяється й фантастиці, що широко використається в народних казках, легендах, оповіданнях про відьом, про силу їхнього чаклунства. Границю між реальністю й фантастикою, на мій погляд, важко знайти – настільки Квітка-Основ’яненко органічно переплітає їх. Це теперішнє чудо, що і дотепер зачаровує своєю незвичайністю, реалізмом і фантастикою – і все це одночасно!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Об’єднання реального й фантастичного “Конотопская відьма”