“Конотопская відьма”

В одній з найвизначніших своїх гумористичних повістей “Конотопская відьма” Г. Квітка-Основ’яненко показує деградацію нащадків колишньої козацької старшини після занепаду української державності. Гумор автора часто переходить у сатиру на життя й побут козацьких старшин XVIII сторіччя

Починається повість своєрідною похмурою анафорою, що, проте, викликає глузливу посмішку: адже причин для глибоких роздумів, для смутку в Микити Забрехи – конотопского сотника – немає зовсім, ц-сотник просто нудиться від неробства. Сучасники

письменника прекрасно розуміють, чому він зацікавився такими, як Забреха: випадкові люди при високих постах, отриманих у спадщину, ставали нормою, що були знамениті військові традиції пропадали; не тільки до кріпаком, але навіть до вільних людей новоспечені дворяни ставилися зневажливо. Саме з таких самовпевнених дурнів і формувалося Майбутнє українське дворянство, що, як писав Т. Шевченко, “за шматок гнилої ковбаси продасть і рідну матір, і мати^-україну”.

Сюжет повести представляє складне об’єднання побутових епізодів з вимислом. Конотопский сотник Забреха сватається до Олени, але діл “гарбуза”.

Писар Пестряк намагається хитруваннями перемінити Забреху й зайняти його місце: він підмовляє сотника водою перевірити відьом. І отут у повість вплітається фантастика: відьма Євдокія викликає чаклунством переклад сотника на Безверхий хутір, потім женить його на гугнявій Солосі, писарі Пестряка – з наймичкою Пазкою. Закінчення знову реалістичне. Забреху виганяють із сотничества, а Пестряка – з писарства, і вони знову стають приятелями

“Конотопская відьма” багатозначна по своєму ідейному змісті. Насамперед, гостра сатира на пануючу верхівку українського суспільства XVIII сторіччя, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаря – сотника Забрехи, підлого шахрая й безпросвітного п’яниці Пестряка, свавільного Халявского.

Ярчайший образ повести – Микита Забреха. Він – у спадщину став сотником. Він володіє великої влада, керує цілою сотнею коней, але сам він дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образів різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник “не має нічого в голові”, “зовсім не розумів справи”) і самовикриття (“я й грамоти не розжую, хоча й у школі вчився”, “ліків не більше тридцяти знаю).

Не дивно, що без писаря він зовсім безпомічний. А коли писар розсердився й пішов, Забреха не може відповісти козакам на питання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забреха у всьому звіряється із пройдисвітом – писарем, не розуміючи найпростіших справ. Проте, у звертанні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає й зараз же відступає, “щоб не дуже налазив на нього, і щоб часом не було панібратства з ним”. Неуцтво й надмірну обмеженість демонструє він і в інших відносинах з людьми. Коло інтересів сотника обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, сном

Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному жанрі зображує Квітка й писарі. Як і сотник, Пестряк – безпросипний п’яниця. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши “лепорт” на лозині й зламавши потім на ній зубець, він не може зрозуміти, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може дорахуватися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою лозиною в будинок, то пропонує “або стіну простягнути, або потовк підняти”. Пестряк пишається своєю вченістю. Але “ученість” писаря обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли “небагато закладок”. Писар зображений як найбільш активний, але тим самим і найбільш негативний образ серед козацьких старшин

Неуцтвом, користолюбством і самодурством відзначаються й представники козацьких старшин, попутно описані в повісті, – Дем’ян Халявский, його дружина Олена, брат її.

Представники народних мас показані в добутку попутно й виступають як другорядні герої. Небагато докладніше автор говорить про відьом, особливо про Євдокію Зубреху, але, описуючи її образ і вчинки, просто використає народні повір’я про відьом і чаклунство

Своїм добуток “Конотопская відьма” Г. Квітка-Основ’яненко викриває козаків – старшин, реалістично описавши їхній засобу правління й побуту, а разом з тим і самодурство, взаємні інтриги й обмани. Забреха й Пестряк з повісті Квитки-Основьяненка багато в чому сучасні по суті й формі своєї психології: бездуховності існування, у їхньому користолюбстві, відсутності позитивних цивільних ідеалів. Читаєш повість і начебто чуєш питання автора: хіба мають право такі духовно отупілі люди керувати іншими? До чого ж докотиться суспільство, якщо буде терпіти їх? Искреннее, благороднейшее моє прагнення, – писала Квітка, – показати силу добра над злом”. Повість “Конотопская відьма” є свідченням того, що письменник досяг своєї мети


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Конотопская відьма”

Categories: Нові твори

Links