Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко

Тема материнства – одна з магістральних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченком, з роками долучалися нові й нові голоси. Немає, певно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже матір – то першооснова життя. Саме цю думку обстоював у своїй поезії Андрій Малишко:

А вже найбільше, чуєте ви, мамо, Я вам заборгував і не віддав Ні шеляга за перше рідне слово…

Корені глибокої символічності образу матері в поезії Малишка сягають дитинства. Бо в дитинстві

закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру поета. У своїй “Автобіографії” він, зокрема, згадував, що материні пісні закарбувалися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. Таким був початок поетичної творчості. З синівського почуття вдячності народжено справжню перлину української лірики – “Пісню про рушник”.

У вірші образ матері втілює одвічну філософію життя:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.

З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник. Вічною зорею, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина матір і такою залишилась вона після непоправної втрати ( “Мамо, вечір догоря”). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:

Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою, Житом-долею Світанковою, Дивом-казкою. Юним соняхом.

Цикл поема Сиве сонце моє, присвячений пам’яті матері, за визначенням літературознавців, – справжнє художнє досягнення Бориса Олійника. Укладений із дев’яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам’яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не лише правдивим відтворенням збурених людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це притаманно Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і зі всією пам’яттю душі.

Щирими почуттями до матері просякнутий вірш “Лебеді материнства Василя Симоненка. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий дивосвіт, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами – мріють, сиплють, заглядає, танцювали, лопотіли, лоскотали). Око читача то охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві), то опиняється у хаті, оповитій чаром лебединого танцю. Тональність світу нерідко драматична (темряву тривожили криками півні – тут гарно використано сувору кольористику, тривожну алітерацію на “р”); хатній же світ заколисуючий, яскравий (рожеве, золоте), лагідний, бо у ньому захищає дитя Материнська добра ласка. “Описова” частина створює фон, на якому розгортається монолог матері. Це потік слова внутрішнього – на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога у материнському (і авторському) баченні йде немовби між двома рядами понять: можливості вибору і вірності. Вибирати можна все – друзів, дружину, по духу брата, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Від маминих пісень навчався поезії й Василь Стус. “Найбільший слід, – згадував поет,- од маминої колискової “Ой, люлі-люлі, моя дитино”. Шевченко над колискою – це не забувається”. До рівня високої поезії підносить вдячна синівська пам’ять усі нехитрі реалії дитячих літ:

…татом зроблений стіл, кривий на одну ніжку, а на столі – чотири руки, мамині й тата.

Поет вивищує й освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не зраджує, дає віру й сили: “Великі очі мамині… на мене йшли… Світили очі і мене тримали”. Так у Стусовій поезії перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб постати в одному нерозривному логічному ланцюжку: “Вітчизно, Матере, Жоно…”.

БОРИС ОЛІЙНИК “МАТИ СІЯЛА СОН”

Мати сіяла сон під моїм під вікном, А вродив соняшник. І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман, А мені – сонячно. Мати віяла льон під моїм під вікном, А зійшло полотно. І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори, А я йду все одно. Мати сіяла сніг, щоб він м’яко – до ніг, А вродило зілля. І хоч січень січе, а мені за плечем Журавлі журавлять. Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль Станом я знаджував, А вони, як на сміх, проминали всі. Все ж одна – зважилась. Мати вибрала льон. І вино вже давно Хмільно так хмелиться. І з-під крил журавлиних мені під вікно Листопад стелиться. Тільки квітом своїм при моєму вікні Не опав соняшник. Я несу його в світ, Щоб не тільки мені, Щоб і вам – сонячно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ матері в сучасній поезії А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко

Categories: Шкільні твори

Links