Ноздрев і Хлестаков : порівняльна характеристика(“Ревізор” і “Мертві душі М. В. Гоголя)
“Ревізор”, як і “Мертві душі”, М. В. Гоголем є галерею типових для російської провінції характерів. Проте відразу ж треба відмітити, що місцем дії в “Ревізорові” є провінційне місто, тоді в “Мертвих душах” авторський погляд охоплює і сільську глушину Росії. Громадський статус персонажів звичайно ж накладає на їх світосприйняття і устої свій відбиток. Манілов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич і Плюшкин, втягнуті в авантюру Чичикова поміщики – власники землі і кріпосних селян. У “Ревізорові” усі персонажі є чиновниками,
Розпочнемо з того, що Хлестаков – дрібний чиновник, який їде додому в маєток батька з Петербургу, де він і служить. От як характеризує його сам Гоголь в “Зауваженнях для панів акторів” : “Молода людина років двадцяти трьох, тоненький, худенький; декілька
Поміщик Ноздрев старше Хлестакова. Гоголь вказує, що Ноздреву років тридцять, і дає такий портрет свого героя : “Це був середнього зросту дуже непогано складений молодець, з повними рум’яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смолу, бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком; здоров’я, здавалося, так і пирскало з обличчя його”. На відміну від Хлестакова Ноздрев не є головною дійовою особою в творі. Він лише один з характерних типажів, що змінюють один одного в дорожніх враження Чичикова. Проте образ Ноздрева, як і інших поміщиків, намальований досить яскраво і живо. Вже в сцені обіду у губернатора, де Чичиков і познайомився з Ніздряним, письменник показує розв’язну фамільярність этого”молодца”, який до усіх звертається на “ти” незалежно від того, як довго він знає людину. Тут ми виявляємо несхожість між Хлестаковым і Ніздряним. Петербурзький лиск Хлестакова допомагає йому зробити на чиновників повітового містечка найсприятливіше враження. Вже він, звичайно, ні до одного з них не звернеться на “ти”, хіба що до людей з простолюддя. Зовнішня вихованість Хлестакова, незважаючи на внутрішню беззмістовність, вигідно відрізняє його від грубого і розв’язного самодура Ноздрева, якому нічого не варто побити свого сусіда-поміщика або наказати дворовим відлупцювати того ж Чичикова, що не бажає дограти партію в шашки. Звичайно, можна вказати на те, що у Хлестакова і немає таких можливостей, як у Ноздрева. Але справа ще і в тому, що певні зовнішні форми поведінки все ж міцно засіли в порожній голові молодого чиновника як прояв столичного, світського шику, який він високо цінує. У цьому, мабуть, полягає головна відмінність між цими двома персонажами гоголевских творів.
Придивившись, ми виявимо, що Хлестаков і Ноздрев мають багато загальних рис. Обоє, не замислюючись про майбутнє, марнотратять гроші, граючи в карти. Крім того, Хлестаков витрачає значні суми на атрибути столичного життя(модний одяг, наймані екіпажі, розваги), а Ноздрев – на все, що “попадалося йому на очі в крамницях”. Гульня займає не останнє місце в житті обох героїв. Про спосіб життя Хлестакова ми дізнаємося з монологу його слуги Осипа : “Батюшка пришле грошиків, чим би їх притримувати – і куды!. пішов гуляти: їздить на візнику, щодня ти дістаючи в кеятр квиток, а там через тиждень, зирк – і посилає на толкучий продавати новий фрак. …Справою не займається: замість того, щоб в посаду, а він йде гуляти по прешпекту, в карти грає”.
Про проведення часу Ноздрева ми дізнаємося з його ж власних, досить детальних одкровень. На ярмарку “все, що не привезли з села, продали за найвигіднішою ціною”, після чого Ноздрев пустився в усі тяжкі і програвся в пух і прах, спустивши не лише гроші, але і коней, і цінні речі, які мав при собі : чи “Повіриш, що не лише гатив чотирьох рисаків – все спустив. Адже на мені немає ні ланцюжка, ні годинника.”.
І Хлестаков, і Ноздрев абсолютно байдуже відносяться до своїх обов’язків. Як вже відзначалося вище, Хлестаков не обтяжує себе службою, тому він “досі нічого не вислужив в Петербурзі”. Ноздрев майже не звертає уваги на своє господарство, піклуючись про одну тільки псарню, де він почуває себе, “як батько серед сімейства”.
Треба відмітити і пристрасть до брехні у обох персонажів. Звичайно, часткова брехня Хлестакова обумовлено обставинами, в яких він побачив можливість ситно поїсти, узяти у позику грошей, які він навряд чи коли поверне, та попутно відчути себе важливою персоною. Таким чином, певна частина хлестаковского брехні, якщо так можна виразитися, продиктована практичним розрахунком. Проте небилиці про пишне життя, яке він веде в Петербурзі, породжені в основному винними парами і бажанням пустити пил в очі, порисоваться. Хлестаков сам захоплюється картинами, які розгортає перед уявними поглядами переляканих чиновників і вже не може зупинитися. Але йому-то вірять – його брехня правдоподібно звучить, якщо думати, що це високопоставлений чиновник.
А ось Ноздрев зазвичай бреше просто так, без жодного розрахунку. До того ж його вигадки вже настільки фантастичним, що вірити їм, прямо скажемо, дуже скрутно: “І набреше абсолютно без всякої нужди: раптом розповість, що у нього був кінь якої-небудь блакитної або рожевої шерсті.”.
Є у цих персонажів і ще одна загальна риса – обоє виявляються героями комічних історій. Але якщо з Хлестаковым це сталося через обставини, то для Ноздрева це дуже звичайне явище, пов’язане з особливостями його характеру і поведінки – надмірними хвастощами, задиристістю, самодурством і шахрайством.
Розглянувши образи цих двох героїв творів Гоголя, можна зробити висновок, що, незважаючи на зовнішні відмінності, ці характери дуже похожы. Крім того, це дуже поширені типажі людської породи. “Ноздрев ще довго не виведеться зі світу”, – помічає письменник. Те ж саме справедливе і по відношенню до Хлестакову.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)