Новизна поеми А. С. Пушкіна “Руслан і Людмила”

1. Бешкетництво й жартівливий опис. 2. Подробиці побуту російського народу. 3. Принцип авторського самовираження. 4. Історичні реалії в казковому обрамленні. Переможцеві-Учневі від переможеного вчителя.

В. А. Жуковський По визнанню критиків того часу, “Руслан Людмила” А. С. Пушкіна поставило свого автора на перше місце серед інших російських письменників. Щоб зрозуміти, чому виникла така думка, звернемося до інших літературних творів того ж часу. Перше місце серед них займають балади В. А. Жуковського Вони були повні похмурих описів і

містичних почуттів. Безсумнівно, що Пушкін учився в такого талановитого поета, але він зміг перевершити його.

Це відзначив і сам учитель, подарувавши юному учневі, свій портрет з написом “Переможцеві учневі від переможеного вчителя, у той уисоко-урочистий день, коли він закінчив свою поему “Руслан і Людмила””. Так у чому ж новизна такий цікавої й у теж час немов повітряну поему “Руслан і Людмила”? Дослідники відзначали, що у творах Жуковського було дуже багато містичних образів.

Оповідання ж Пушкіна наповнено бешкетництвом і жартівливими описами Наприклад, от як описує письменник поводження

Людмили в палаці грізного й непереможного карлика. Уже він наблизився: тоді Князівна з постелі зіскочила, Сивого карлові за ковпак Рукою швидкої схопила, Що Тремтить занесла кулака И в страху заверещала так, Що всіх арапів оглушила. Але А. С. Пушкін не тільки в якімсь ступені пародіює свого вчителя Він бере образи з його добутків і перелицьовує їх. У творчості В. А. Жуковського є поема “Дванадцять сплячих дівши”.

Подібні образи з’являються й в “Руслані й. Людмилі”. Тільки тепер діви не “святі черниці”, а красуні, що заманюють до себе подорожан. У нас знайдеш красунь рій; Їхній ніжні мовлення й лобзанье. Прийди на таємне покликання, Прийди, про подорожанин молодий!

Вони змушують Ратмира забути про прекрасну Людмилу, заради якої він відправився на пошуки. У його душу поступово входять улесливі слова двенадцат юних красунь. Не варто забувати й про суперечку Жуковського СП. А. Катениним, що намагався наповнити свої добутки побутовими подробицями, тим самим знімаючи містичний ореол з балад. У своє оповідання А. С. Пушкін також вкладає чимало народних рис, але це не руйнує принадність самої поеми.

Вона не стає грубою картиною побуту, але в той же час у ній немає нічого містичного Але от виходить він з лазні. Одягнений в оксамитові тканини, У колі чарівних дівши, Ратмир Сідає за багатий бенкет. Добуток “Руслан і Людмила” було створено А. С. Пушкіним у петербурзький період, але вступ до поеми він написав набагато пізніше. І воно з’явилося істинно народним.

У ньому не було вже того бешкетництва й жартівливості, що ми бачимо в самому оповіданні У свій вступ автор вкладає нове розуміння й подання про народ і народний дух. Він у декількох строфах відбиває психологію народу, відбиту в казкових образах і народних вираженнях (“И там я був, і мед я пив”). Там чудеса: там лісовик бродить, Русалка на галузях сидить; Там на невідомих доріжках Сліди небачених звірів; Хатинка там на курьих ніжках Коштує без вікон, без дверей… Поетові вдається передати й особливу мелодику казки, її доброту й оповідальну манеру. Тому негативні персонажі не такі вуж страшні незважаючи на те що автор намагається не упустити ні однієї їхній риси.

У темниці там царівна тужить, А бурий вовк їй вірно служить; Там ступа з Бабою Ягою Йде, бреде сама собою; Там цар Кащей над златом марніє; Там росіянці дух… там Руссю пахне! Але в колі літераторів лише згодом оцінили всі нововведення письменника. І визнання А. С. Пушкін одержав не тільки в Росії, але й за рубежем. За свідченням сучасників, про нього стали писати й у західноєвропейських журналах.

Пізніші дослідники теж зверталися до такого неоднозначного добутку. Про новизну “Руслани й Людмили” писав Ю. В. Стенник: “Новаторство Пушкіна полягало в тім, що принцип авторського самовираження, принцип, що заважав поетам-карамзинистам у їхніх епічних досвідах, Пушкін перетворює в організуючий початок всієї композиційної структури поеми”. Тобто автор не відсторонений від самого оповідання.

Він постійно включений у нього й готовий висловити свою точку зору із приводу описуваного. Наприклад, автор втручається в оповідання в гот момент, коли йде опис палацу Черномора. Він начебто б починає розповідати про розкішні палати, але потім сам себе зупиняє й говорить, що вони нагадують оздоблення, що зустрічаються в казках Шахерезади.

…Усюди тканини парчевие; Грають яхонти, як жар; Навкруги курильници златие Подъемлют ароматна пара; Досить… благо мені не треба Описувати чарівний будинок: Уже давно Шехеразада Мене попередила в тім. У поемі з’являється й пряме звертання до читача, де автор починає висловлювати свою думку про критика, який щось не сподобалося в поемі. Подібний відступ має відношення до даного добутку, але його не обов’язково було включати в основний текст, тому що на життя й долю героїв судження автора не впливають.

Уже блідий критик, їй у послугу, Питання мені зробив фатальний: Навіщо Русланову подругу, Як би на сміх її чоловікові, Заклику й дівою й князівною? Ти бачиш, добрий мій читач, Отут злості чорну печатку! Так і на рівні лексики поет розмикає оповідання й входить у нього не тільки як сторонній спостерігач для передачі нам казкових подій, він сам стає активним учасником поеми.

А. С. Пушкін руйнує в кожній “клітинці”, як зауважували дослідники, літературну умовність того часу. Він вносить у неї живе розмовне слово, що тільки, на перший погляд, смотрится грубо. Але його правоту підтвердило час. Ми з успіхом у школі вчимо заповітні рядки: “у лукомор’я дуб зелений…”, – і несемо їх із собою по життю.

А от із творів Жуковського й Катенина пригадуються тільки деякі образи, що забуваються згодом. Пушкіна дбайливо й акуратно використовують і історичні подробиці. У поемі з’являється два реальних образи: князь Володимир і місто Київ.

Витязі ж своєю сміливістю й відвагою нагадують богатирів яких ми знаємо по билинах. Матеріал таких добутків теж заснований на історичних подіях. Всі ці реалії письменник оченьбережно вносить у своє оповідання, але обрамляє казковим сюжетом. На думку критиків, це створює певної відтінок двозначності, що підкреслюється на початку й кінці добутку, тим самим містячи в кільце саме оповідання. Можливо, поет хотів сказати, що далеко не всі вимишленно в цьому тексті.

У ньому збереглися перекази давнього років. Справи давно минулих днів, Преданья старовини глибокої. Але не тільки для Жуковського, але і як відзначав Ю. В. Стенник, для Н. М. Карамзина поема Пушкіна також була далека від очікуваного результату. Жанр добутку говорив про те, що це повинне бути серйозне оповідання, а не жартівливе оповідання про два коханих. І якщо там з’являлися народні риси, то вони свідчили про цивільну самосвідомість.

Адже саме таке наповнення даний жанр мав в епоху класицизму. Але молодому поетові вдалося з’єднати здавалося б непоєднуване. Він дбайливо вводить у своє оповідання й історичні реалії, і казкові Образи, і побутові замальовки, але всі вони виписані вмілою рукою, що не дозволяє сказати, що якась частина закриває собою все інше. А. С. Пушкін не тільки в поемі, але й в одній з незакінчених статей за назвою “Спростування на критики” (1830) відповів на всі нападки сучасників.

Він писав про те, що в його добутку є тільки один недолік: “Ніхто не помітив навіть, що вона холодна”. У такий, можна сказати, романтичної історії сам автор відзначає відсутність справжніх почуттів, які, можливо, затьмарив блиск пушкінської дотепності. Серед паперів поета збереглися й запису казок Орисі Родіонівни: “У моря лукомория коштує дуб, а на тім дубі золоті ланцюги, і по тимі ланцюгам ходить кіт: нагору йде – казки каже, долілиць іде – пісні співає”.

За допомогою декількох подібних рядків ми розуміємо: скільки праці й поетичного таланта приклав письменник, щоб його вірші стали такому легкому й доступними навіть дитячому розумінню. Адже його добутку ми починаємо читати із самого раннього віку. І неодмінно потім прочитаємо їх дітям