Скорочено поеми Руслан і Людмила Пушкіна А. С

Руслан і Людмила Поема

Присвята Для вас, душі моєї цариці, Красуні, для вас одних Часів минулі небилиці… Пісня перша В лукомор’я дуб зелений; Златая ланцюг на дубі тім: И вдень і вночі кіт учений Все ходить по ланцюзі навкруги; Іде праворуч – пісня заводить, Ліворуч – казку говорить. Там чудеса: там лісовик бродить, Русалка на галузях сидить; Там на невідомих доріжках Сліди небачених звірів; Хатинка там на курьих ніжках Коштує без вікон, без дверей; Там ліс і діл бачень повні; Там про зорю прихлинут хвилі

На брег піщаний і порожній, И тридцять витязів прекрасних Чредой з вод виходять ясних, И с ними дядько їх морський; Там королевич мимохідь Зачаровує грізного царя; Там у хмарах перед народом Через лісу, через моря Чаклун несе богатиря; У темниці там царівна тужить, А бурий вовк їй вірно служить; Там ступа з Бабою-Ягою Йде, бреде сама собою; Там цар Кащей над златом марніє; Там російський дух… там Руссю пахне! І там я був, і мед я пив; У моря бачив дуб зелений; Під ним сидів, і кіт учений Свої мені казки говорив. Одну я пам’ятаю: казку цю Повідаю тепер я світла… Справи давно минулих днів, Преданья старовини глибокої.

Князь Владимир-Сонце бенкетує із друзями: він видає молодшу дочку “за князя хороброго Руслана”. Чашники важливо носять срібні чаші, грають гусли – Баян у пісні славить нареченого й наречену. Але Руслан не їсть, не п’є – тільки дивиться закоханими очами на свою наречену. Не їдять”, не п’ють “три витязі младие”: “Рогдай, воїн сміливий”, ” Фар-Лаф, горлань гордовитий, у бенкетах ніким не переможений, але воїн скромний серед мечів”, і “младой хазарський хан Ратмир” . Всі троє закохані в Людмилу й заздрять Русланові. От бенкет кінчений, молоді залишилися одні в опочивальні. І раптом лампада згасла, гримнув грім – і Людмила зникла. “Викрадена безвісною силою”! Князь убитий горем і розгніваний. Він призиває витязів скакати на пошуки його дочки. “Чий подвиг буде не даремний, Тому – терзайся, плач, лиходій! Не міг зберегти дружин своєї!- Тому я дам її в чоловіки…” На пошуки відправляються Рогдай, Фарлаф, Ратмир і, звичайно, Руслан. І от вершники вже скакають “уздовж берегів Дніпра щасливих”. Суперники якийсь час їдуть однією дорогою й, нарешті, на перехресті роз’їжджаються. Руслан доїжджає до печери, де горить світло. У печері – сивобородий старець, що читає древню книгу. Йому все известно: “Довідайся, Руслан: твій образник Чарівник страшний Черномор, Красунь давній викрадач…” Старий пророкує: “лиходій загине від руки твоєї”. Нічого дурного Черномор Людмилі не зробить, буде лише нею любуватися. Старий улаштовує ложе для Руслана на м’якому моху у вогнища, але витязеві не спиться. Він просить старця поговорити з ним: “Відкрийся: хто ти, благодатний, Долі наперсник незрозумілий? У пустелю хто тебе заніс?” Старець розповідає, що він “природний фін”. Замолоду пас у своєму похмурому краї череда. На всю округу красотою славилася юна Наїна. Фін закохався в дівчину. Так, він “любов довідався душею з її небесною відрадою, з її болісною тугою”. Юнак порозумівся. “Але боязкої прикрості моєї Наїна з гордістю слухала, Лише принадності свої люблячи, И равнодушно відповідала: “Пастух, я не люблю тебе!” Пастух засмутився. Але потім вирішив заслужити “вниманье горде Наїни” лайливої (військової) славою. Він справді став сміливим воїном. Десять років ім’я фіна в різних країнах страшило ворогів і в море, і в снігах. Брав він багаті трофеї. І от відправився додому – до фінських берегів. До ніг красуні гордовитої Приніс я меч закривавлений, Корали, злато й перли; Перед нею, пристрастю упоєний, Безмовним роєм оточений Її заздрих подруг, Стояв я бранцем слухняним; Але діва зникла від мене, Примолвя з видом байдужим: “Герой, я не люблю тебе!” Фін знав, що на його батьківщині “живуть сиві чаклуни”. Він вирішив навчитися мистецтву чарівництва й “Наїну чарами залучити”. Так фін “в ученье чаклунів провів невидимі роки”. От він творить заклинанья, викликаючи свою кохану… І раптом сидить переді мною Бабуся старезними, сива, Очами впалими блискаючи, З горбом, із трясучою головою, Сумної старості картина. Ах, витязь, то була Наїна!.. Сорок років, виявляється, непомітно пролетіло у вивченні чаклунства. Баба, що і сама стала чаклункою, тепер закохана: “Домігся ти любові Наїни, И нехтуєш – от чоловіка!” Тепер старець живе самотньо, очікуючи смерті. Він попереджає витязя, що ображена Наїна, ненавидячи старого чарівника, зненавидить і Руслана. “Але Горе на землі не вічно…” Пісня друга Суперники в мистецтві свари, Не знайте миру меж собою; Несіть похмурій славі данини И упивайтеся ворожнечею! … Суперники іншого роду, Ви, лицарі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено поеми Руслан і Людмила Пушкіна А. С

Categories: Скорочені твори

Links