Новітній французький жіночий роман
Новітня французька проза була різноманітна за іменами письменників та жанрами, серед яких провідними залишалися роман і новела.
Головною темою сучасної французької прози стало зображення людини, яка намагалася протистояти суспільству, вирішити найважливіші проблеми буття.
Останнім часом набув популярності жанр автобіографічної прози, який надав можливість розвиватися в так званій “жіночій” прозі, представниками якої були А. Нотомб, К. Анео. У своїй творчості вони висвітлювали виключно інтимну сферу життя людини. На сучасному
Жіноча література – це результат розвитку і становлення цілого покоління митців нового типу. На межі XIX-XX ст. світ побачив значну кількість творів, написаних жінками. Більшість із них не стали популярними і невдовзі були забутими – здебільшого з причини їхньої
У літературному процесі XX ст. стали розмежовувати два поняття: “жіночий” та “емансипований” роман. У першому з них розповідалося про долю жінок, а в другому відстоювалися їхні права. Крім того, поняття “жіноча література” стало функціонувати в двох аспектах:
1) література, написана жінкою – письменницею;
2) література про долю жінки.
Аналогічно до цього поняття визначалося і таке поняття, як “чоловіча література”:
1) література, написана чоловіком – письменником;
2) література про долю чоловіка.
Було б помилковим розглядати образ “нової жінки” тільки в контексті творів авторів-жінок, тому що емансиповані героїні часто траплялися також на сторінках творів, що належали перу письменників – чоловіків. Зокрема, у французькій літературі проблема жіночої емансипації розглядалася як крізь призму соціально – економічних змін, так і під кутом сексуальної політики. Однак домінуючою рисою, що вирізняла “нову жінку” серед своїх сучасниць, була потреба у самовдосконаленні та самореалізації в різних сферах людського буття.
Об’єктом ретельного критичного вивчення “жіноча література” Франції стала наприкінці 70-х років XX ст. Протягом цього періоду сформувалися різні напрями феміністичної критики, представниці яких (Симона де Бовуар, Юлія Крістева, Люсі Ірігерей, Гелен Сікту) зосередили свою увагу на обгрунтуванні манери і стилю жіночого письма, визначили поняття “бісексуальність” та обгрунтували концепцію “не типовості” жіночого мислення і способу світовідчуття. Це вплинуло на висвітлення “жіночої теми” в різних літературних жанрах, передусім у жанрі роману.
Нова, третя, хвиля фемінізму, що розпочалася в другій половині 90-х років, піднесла твори авторів – жінок на один щабель із “чоловічими”. На цьому етапі жінки стали власницями незалежних видавництв, що відкрило нові обрії для молодих талановитих письменниць. Крім того, своїм завданням вони вважали відродження забутих жіночих літературних постатей. Таким чином, жіночі видання – це не лише трибуна, а насамперед можливість самовисловлення і самоствердження.
Отже, сучасна “жіноча література” Франції представлена творами різноманітної тематики: соціальної, сексуальної, етнічної і політичної. Широке коло її авторів репрезентувало представників різних етносів. Розвитку набула нова галузь літератури, що передбачала теоретичне осмислення творів письменниць – жінок.
Однією з найвідоміших представниць і рушійних сил феміністичної жіночої прози була французька письменниця Франсуаза Саган.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)