Новий етап у літературній діяльності О. Кобилянської
У 1887 році (очевидно після певної обробки) О. Кобилянська надсилає оповідання до віденського журналу, що був розрахований на мало-містечкового читача і вміщав на своїх сторінках “прохідні” твори, але неодмінно на злободенні теми з гостропікантни-ми сюжетними колізіями і легким стилем викладу. Молодій письменниці здавалося, що її оповідання з яскраво вираженою феміністичною тенденцією імпонуватиме читачкам журналу. Та оповідання було відхилено, хоча за спосіб викладу матеріалу редактор журналу Мамрот похвалив молоду письменницю.
Згодом
Пустив його у світ О. Маковей, який ще в 1899 році писав: “…відповідь, яку прислав Кобилянській редактор Мамрот, додала їй довір’я у свій талант і відваги на довгі часи. Мамрот найшов у її оповіданні “надзвичайно
Отже, головний закид з боку Мамрота зводився не до часткових вад (їх, зрештою, можна було усунути при редагуванні), а до того, щоб О. Кобилянська. вилучивши “філософські роздуми”, позбавила оповідання громадського звучання. Тим самим Мамрот штовхав молоду письменницю писати “легкі твори”, розраховані на обивательського читача, що “любить солодощі”. І цей намір редактора вона зрозуміла відразу, про що писала до брата: “Я не сердилася, що мою роботу не прийнято, але скорочувати її також не буду, бо не могла б у такому випадку сказати те, що я саме сказала. “Ап сіег Ьіаиеп…” приймає тільки дуже легенькі і пахучі речі, але є ще й інші журнали, які охоче приймають серйозні твори” ‘. Тим самим О. Кобилянська категорично відкидає той напрям творчої праці, на який штовхав її Мамрот. Натомість вона сприймає настанови українських демократичних письменників – Н. Кобрин-ської, М. Павлика, І. Франка, які радили позбуватися літературної умовності, ставити серйозні, громадської ваги питання і висвітлювати дійсність з реалістичних позицій. І вона докорінно переробляє оповідання. Характерно, що в час переробки твору О. Кобилянська виявляє бажання особисто познайомитися з І. Франком. У 1889 році вона їде до Львова, але зустрітися з І. Франком не змогла, бо він “був під арештом”
У 1889 році сім’я Кобилянських у зв’язку з виходом батька на пенсію переїжджає в село Димку, а в 1891 році – на постійне місце проживання до Чернівців. У Димці О. Кобилянська краще ознайомилася з селянським життям “в долах” ‘. А це у великій мірі зумовлювало її потяг до вивчення соціологічних праць (Спенсера, Ласаля), де вона хоче знайти відповідь на ті питання, що її непокоїли в цей час. Тоді ж письменниця виявляє великий інтерес до матеріалістичної філософії, прагне виробити матеріалістичне світорозуміння. У листі до М. Павлика вона писала: “Я дуже Вам вдячна, що Ви мені надішлете історію матеріалізму. Він для мене необхідний, як животворні ліки. Я знаю, що я ще у великій мірі ідеалістка, і дуже радо хотіла б позбутися цього баласту, котрий мене давить, як тяжкий одяг у літню гарячу спеку”. Серйозно задумується вона над своїм місцем у громадському житті, щоб бути корисною народові, бо захист його інтересів вважає “найбільш священним” 3, над своїм місцем у літературі. І за допомогою й порадами вона звертається до М. Павлика та І. Франка. У листі до М. Павлика О. Кобилянська, наприклад, писала: “Я була б дуже рада почути Вашу і Франкову думку про те, в якій галузі я могла б бути корисною” .
Суттєвих змін зазнають образи радника та його дружини. У першому варіанті образ радника зовсім не був розгорнутим. Знаходимо в кількох місцях тільки згадки, що він дуже любив свого сина, часто “прикладався до пляшки” у кав’ярні і плакав, що через сина руйнувалося його господарство. Це була до деякої міри канва для накреслення його образу в “Людині”. У повісті “Людина” письменниця робить радника безпросвітним п’яницею, людиною духовно убогою і деспотичною.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)