Незакінчена фраза
Тибор Бий народився в сім’ї великого фабриканта. Утворення одержав у Будапешті й за кордоном. Як літератор уперше звернув на себе увага повістю “Лия” (1917). В 1918-1919 гг. примкнув до робочого руху, став членом компартії, брав участь у революційних подіях 1919 р. Після розгрому Радянської республіки емігрував на Захід; протягом 30-х рр. жив те за кордоном (Австрія, Італія, Югославія, Німеччина й т. д.), те на батьківщині
Публікувався в авангардистських виданнях; роман “Подвійний лемент” (1922) несе на собі печатка впливу експресіонізму; п’єси
У в’язниці написав роман-параболу “Г-н Г. А. у гір. X” (опубл. 1964). 70-е рр.- період високої творчої активності; Бий створює добутку алегоричного плану (“Предающий анафемі”, 1965; “Одноухий”, 1975), ліричні мемуари (“Вироку не буде”, 1968), філософську повість (“Уявлюваний репортаж про один американський поп-фестиваль”, 1971). Лірична повість “Милий бо-пер..!” (1973) містить мотиви прощання з усім прекрасним і добрим, що було в житті. Нарешті, кілька книг щоденниково-публіцистичних заміток і міркувань (“Нашарування днів”, 1972; “Нові нашарування днів”, 1975 і 1978) підбивають підсумок багатого творчого життя Т. Бий
Незакінчена фраза (роман одночасно ліричний, соціальний і філософський. У ньому дана широка панорама життя угорського суспільства 30-х рр. XX в., представлені чи не всі шари міського населення, від верхніх “десяти тисяч” до задавлених убогістю й безправ’ям робітників і їх сімей
Між цими ворожими один одному таборами метається, не знаходячи собі місця, син фабриканта Лёринц Парцен-Надь: шляхетність душі й моральних переконань тягнуть його до “принижені й ображеним”, узи крові, виховання, звички – до вищого шару. Ставши випадковим свідком злочину (світський хлюст убиває робітника), Леринц намагається полегшити доля сім’ї вбитого; він навіть переселяється в населений біднотою будинок, де той жив, потім намагається завоювати прихильність Петера, братишки загиблого, і поселяє його в себе. Леринц терпить повний крах: робітники, немов почуваючи протиприродність його поводження, відкидають його. Правда, цей епізод у житті Леринца дає йому можливість випробувати більшу любов: він знайомиться й зближається з еви Краус, танцівницею й революціонеркою. Зрештою еви теж відштовхує його: її душу, її розум занадто заповнені класовими забобонами, Леринц для неї – не просто не пари, він як би й не цілком людина. І все-таки, нехай з іншим чоловіком (теж з “чужого” класу), еви дано довідатися теперішню любов, що не визнає класових бар’єрів
А Лёринц, кинувши свої спроби “опрощення”, живе своєю, а не запозиченим життям: адже людиною можна залишатися в будь-якому соціальному прошарку, щиросердечна, духовна суть не залежить від майнового й соціального стану. Бий, як показує його роман, задовго до свого розчарування в соціалістичній доктрині інтуїтивно, як це часто буває з більшими художниками, усвідомив пріоритет людського над класовим, котре в найкращому разі обмежує людське, у гіршому – знищує його.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)