Невмирущість кохання в баладі “Тополя” – ІV варіант

ІV варіант

Балада Т. Г. Шевченка “Тополя” – пісня невмирущому, вічному коханню. У ній розповідається про молоду дівчину. Її коханий поїхав на чужину та й загинув. Дуже тужила дівчина: не знала чи живий він, а може мертвий. Пішла вона до ворожки, щоб дізнатися про свою долю. Мати хоче її за старого та нелюбого віддати, а дівчині краще в домовину, ніж з ним одружитися. Дала ворожка дівчині зілля, вона його

Випила – і

Зілля дива наробило –

Тополею стала.

Не дізнаються батьки, що їх донечка стала тополею при дорозі, ніхто

про це не взнає.

Чумак іде, подивиться –

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться – серце ниє.

Мені дуже шкода бідну дівчину, бо без свого милого їй:

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

………………

Без милого сонце світить –

Як ворог сміється;

Без милого скрізь могила.

Буде рости при дорозі тополя, а в ній душа дівоча завжди буде згадувати та пам’ятати свого козаченька!

Шевченкова “Тополя” є справжньою баладою. Це романтична історія з трагічним кінцем. Тема твору нагадує фольклорні джерела. Шевченко майстерно використав образотворчі засоби, притаманні усній народній творчості, зокрема порівняння, паралелізм тощо. У поезії “Тополя” автор втілив ідею невмирущості справжнього кохання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Невмирущість кохання в баладі “Тополя” – ІV варіант