Невмирущий образ кріпака-бунтаря (за повістю “Микола Джеря”)
Повість “Микола Джеря” ввібрала у собі найвищі письменницькі досягнення І. Нечуя-Левицького. Змалювання жорстокої дійсності кріпацтва, жахливі картини життя промислових найманців, темне, бідне, тваринне повсякденне життя – і на цьому фоні постають яскраві, світлі особистості, з незламним духом, здоровою душею, яку можна вбити, але неможливо зігнути й примусити мекати, як вівцю.
Микола Джеря – син того часу, коли кріпацтво, так би мовити, уже тріщало по швах. Він любить волю й бажає волі, він жадає жити як людина – працювати, кохати,
Цей вчинок не міг залишитися непокараним. Але Микола вже не може сприймати своє рабство як дане від Бога. З товаришами він утікає від пана. На той час то був найпоширеніший
Миколі знов доводиться тікати. Поневіряння продовжуються багато років, та бурлаків таки ловлять. Починається суд. Микола Джеря знов відстоює своє право на людське життя, його не зламали, віра в краще підтримує Джерю.
Від каторги рятує реформа 1861 року. Миколу звільняють, і він нарешті повертається додому. Його зустрічають хрести на цвинтарі: померла мати, не витримала кохана жінка. Цей останній удар долі Джеря переживає найтяжче. Ціле життя він шукав щастя, а воно чекало на нього вдома, та не дочекалося.
Ненависть до суспільства, що зруйнувало життя Миколи й багатьох інших, стала єдиною силою, яка підтримувала подальше життя героя. Боротьба з неправдою та виховання онуків – ось що лишилося на долю Миколи Джері. Він не дарував нікому з тих, хто розбив його долю.
Микола Джеря – одна з найсвітліших постатей у літературі, що зображує часи кріпацтва. Усяке рабство жахливе й само по собі, і тим, що воно калічить людську натуру. Багато рабів навіть полюбляють свою долю, дехто вчиться брехати, уникати покарань, підлещуватися. Але є від природи сильні, гордовиті, здорові люди, що не скоряються ніколи. Такий і Микола Джеря.