“Нерівня душ – це гірше, ніж майна” за романом у віршах Л. Костенко “Маруся Чурай”
Роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” є не тільки своєрідною епопеєю, а й трагедією страждання талановитої, але самотньої людини, яка вийшла з народу. Саме про це свідчить усе життя героїні твору та її відчайдушна спроба покінчити своє життя самогубством:
“Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль”.
Авторка у своєму творі висвітлює одвічні моральні та духовні проблеми, втілюючи їх в зображенні життя головної героїні роману – Марусі, яку вона виписує з особистою любов’ю. Маруся – це красива добра дівчина,
Для Марусі ідеалом кохання було життя в подружжі її батьків, яких звела доля “наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі”. Голова родини Чурай,
“Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі”.
Дівчина не звинувачує свого коханого за зраду, вона лише себе карає за те, що не розгледіла раніше їхню з Грицем нерівність, перш за все нерівність за духом, а “нерівня душ – це гірш, ніж майна!”.
Маруся – справжній талант, бо вона була наділена надзвичайним даром гостріше і глибше за інших дівчат відчувати оточуючий світ, перейматися стражданнями і радощами людей, які знаходилися поряд з нею. Вона щира і доброзичлива, але, в той же час, вона занадто довірлива і тому майже беззахисна. Недаремно ж Маруся про зраду Гриця дізнається останньою. Зі своїм етичним максималізмом дівчина стоїть вище життєвих негараздів, вище за дрібні людські амбіції, за їх заздрощі і розрахунок. На відміну від свого коханого вона не боїться матеріальних нестатків і при всій своїй безпосередності вона добре бачить усі людські вади. Маруся намагається зрозуміти, а в деяких випадках навіть виправдати негідні вчинки оточуючих, і ніколи не бере на себе права засуджувати людей за ці вчинки. Зате себе Маруся судить занадто суворо, вона не може пробачити собі, що дуже пізно розгледіла справжню суть Гриця. Вродливий юнак, який “щирими очима дивився приязно на світ”, лицар, який хоробро бився проти ворогів народу за незалежність і свободу країни, в результаті виявився звичайним дрібним пристосуванцем, зрадником і лицеміром. Кохання дівчини виросло з глибини її душі і було метою усього її життя. Коли воно урвалося, душа дівчини загинула в полум’ї її почуттів. Зрада Гриця стала для неї справжньою трагедією, і Маруся навіть намагається накласти на себе руки, усвідомивши, що “нерівня душ – це гірш, ніж майна!”.
Мистецтво, як і справжнє кохання, проростає лише на грунті повної щирості і абсолютної чистоти почуттів. А розтоптане зрадою, мистецтво, як і кохання, вже ніколи не відродиться. І хоча Маруся і прагне зрозуміти Гриця та його матір, але вона не може ані виправдати їх, ані прийняти такої моралі, керуючись якою люди йдуть на компроміс із совістю. Тому, коли Гриць з каяттям повертається до дівчини, вона відповідає:
“Іди до неї. Будеш між панами.
А я за тебе, Грицю, не піду.
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?”
(2 votes, average: 3.50 out of 5)