Непримиренне ставлення до бездуховності в оповіданнях Антона Чехова
Відомий російський письменник Антон Павлович Чехов написав багато оповідань. Та я хочу розповісти про “маленьку трилогію” – це три оповідання А. Чехова, які написані в 1898 році: “Людина в футлярі”, “Агрус”, “Про кохання”. Вони пов’язані між собою загальною ідеєю, сюжетом, персонажами.
Головний герой оповідання “Людина в футлярі” вчитель Вєліков смішний своїм страхом перед життям, намаганням заховати в футлярі і себе, і свої речі: “Він носив темні окуляри, фуфайку, вуха затуляв ватою і, коли сідав на повозку,
Хворобливий страх Бєлікова отруює також суспільну атмосферу і стає активною силою. Він завжди повторює: “Як би чого не сталося”. Він ниє, ходить по вчительських квартирах, сидить там не одну годину. Це називалося у нього “підтримувати добрі стосунки з товаришами”. У країні, де владарюють поліцейське шпигунство, донос, судова розправа, де переслідуються жива думка, добре почуття, одного виду Бєлікова було досить, щоб залякати людей.
Бєліков помер від страху перед життям, і ховати його було “великим задоволенням”, як вважає оповідач
Оповідання все ж не залишає почуття безнадії. Тут є і сили, ворожі бєліковщині. Це і вчитель-демократ Коваленко, і Буркін, і старий ветеринар Іван Іванович Чимша-Гімалайський.
Іван Іванович – герой оповідання “Агрус” – розповідає про іншого футлярного чоловіка, свого брата Миколу Івановича, який мріяв більше за все на світі мати свою ділянку землі і їсти “не купленньїй, а свой собственньїй крьіжовник”. Це був дрібний чиновник. Колись він одружився заради грошей і своєю скнарістю загнав у могилу дружину. Під старість, наскладавши грошей, купив маєток, вирощував свій агрус і насолоджувався ним. Він роз’ївся, вважав себе “благодетелем мужиков”, бо лікував їх від усіх хвороб касторкою і содою, в день свого народження ставив їм піввідра горілки, і вони п’яні кричали “ура”, кланяючись “барину” в ноги.
Іван Іванович розповідає про брата з посміхом, гнівом і тугою. Він каже: “Человеку нужно не три аршина земли, не усадьба, а весь земной шар, вся природа, где на просторе он мог бьі проявить все свойства и особенности своего свободного духа”.
Про розбите щастя, про те, як загинула “тихая, грустная любовь”, та й усе життя милого, інтелігентного чоловіка, говорив Чехов в оповіданні “Про кохання”.
Герой твору – поміщик Альохін, людина непогана і розумна – опустився, погрязнув у дріб’язкових господарських клопотах. Він вчинив благородно: присвятив себе турботам про маєток, щоб розплатитися з боргами батька. Та хазяйські турботи стають ще одним варіантом футляру. Замкнуте життя героя в колі сільськогосподарської комерції втрачає сенс. Він духовно гине сам і мимохіть губить життя чарівної жінки – Анни Олексіївни.
Вони кохають одне одного ніжно, вірно, вони ніби створені одне для одного. Анна Олексіївна заміжня, але її чоловік, людина добродушна і все ж обмежена, настроєна реакційно, – чужа їй людина. Однак Альохіну нікуди – не в побутовому, а в моральному розумінні – покликати з собою кохану жінку.
“Куда бы я мог увести ее? Другое дело, если бы у меня была красивая, интересная жизнь, рассуждает он, – если бы я боролся за освобождение родини или был знаменитим ученим, артистом, художником, а то ведь из одной будничной обстановки пришлось би увлечь ее в другую такую же или еще более будничную”.
Мені здається, що в світі Бєлікових нема простору для людських прагнень і поривань. Читач робить висновок, який звучить в словах Івана Івановича: “Видеть и слушать, как лгут… и тебя же назьівают дураком за то, что тьі терпишь ату ложь; сносить обиди, унижения, не сметь открмто заявить, что ти на стороне честних и свободних людей…”
Трилогія Чехова кличе нас до діяльного, духовно багатого життя, вчить, що треба жити інакше, ніж ці герої.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)