Неоднозначність образу України у творчості Маланка
Головна тема поезій Євгена Маланюка – Батьківщина. Україна, проблема її державності в минулому, сучасному й майбутньому. Для поета, який народився і виріс серед безмежжя херсонських степів, образ рідної Вітчизни постає як символ степової Еллади.
Змальовуючи його, Євген Маланюк виражає широку гаму почуттів: від захвату й болю за втраченим раєм рідної домівки, рідної землі (“О моя степова Елладо, ти й тепер антично-ясна… А мені ти – фата-моргана на пісках емігрантських Сахар…”) до обурення (“Куди ж поділа, степова Елладо,
Євген Маланюк віддає перевагу слову “Еллада”, а не “Україна”. Це пояснюється його поглядами на процеси розбудови держави, її роль і місце в цивілізованому світі. Поет вважає, що Україна географічно й політично розташована на перехресті доріг із “варяг у греки”, а її історія сягає скіфських часів. І коли він називає Україну Елладою, то має
Євген Маланюк вірить у свій народ, його творчі сили, здатність збудувати омріяну віками незалежну державу. Водночас він бачить його негативні риси: байдужість, пасивність, нарікання на нещасливу долю, риси “тюхтія-хохла”, виплекані роками довгої неволі.
Так почуття любові змінюється почуттям ненависті, віра в державницьку ідею (“Та вдарить день і загуде Дніпро й хрестом своїм ми ідола розколем”) – передчуттям апокаліпсису:
Літаки закрутяться, мов листя,
Башти захитаються й падуть.
Десь зі сходу, з-поза передмістя
Білим сонцем стане Страшний Суд.
На протиставленнях поет створює й образ України: вона – кохана й розпусниця, свята й відьма. За допомогою таких різних характеристик яскравіше окреслюється образ, він набуває великої експресивної сили.
Поет і вболіває за рідну землю, за зневажений неволею народ, і вірить у його силу, міцність духу, розум, які вкрай потрібні для побудови незалежної держави.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)