Народилася Маргарита Іванівна Немеш 15 січня 1917 в с. Розтоцька Пастіль, що на Березнянщині, у родині греко-католицького священика Івана Гранчака. У 1923 р. сім’я переїхала до с. Коритняни, де дівчинка навчалась у народній, а згодом – у горожанській школі в Ужгороді. За прикладом матері, Маргарита обрала професію педагога, з відмінним дипломом закінчила Ужгородську жіночу учительську семінарію.
Професійна діяльність М. І. Немеш розпочалась у с. Негровець на Міжгірщині, а через рік Маргарита Іванівна учителювала в рідному селі. До роботи
ставилася вимогливо і творчо. За це її обожнювали учні та поважали їхні батьки. Чимало життєвих труднощів подолала Маргарита Іванівна разом з чоловіком – греко-католицьким священиком Михайлом Немешем. Особливо після встановлення на Закарпатті радянської влади. Їй довелося відмовитись від улюбленої педагогічної праці та влаштуватись на роботу, де не звертали увагу на соціальне походження. Таким чином, Маргарита Іванівна якийсь час працювала на молокоприймальному пункті, касиром лісозаготівельної дільниці Перечина, бухгалтером обласного видавництва в Ужгороді. Та невдовзі пощастило знайти нову й цікаву
роботу – концертмейстера оркестру в кінотеатрі “Москва”. Відтоді з музикою вона не розлучалася. Незважаючи на відсутність досвіду, М. І. Немеш одразу поринула в роботу. Її організаторський хист, любов до музики, прекрасний музичний смак стали запорукою успіху колективу. Невдовзі музичне поле діяльності піаністки значно розширилося, її запросили на посаду концертмейстера в Ужгородське державне музичне училище. Одночасно вона керувала естрадними оркестрами на механічному і машинобудівному заводах. Та найбільшої слави Маргарита Іванівна зазнала як засновник і керівник унікального колективу – сімейного ансамблю Немешів, з яким об’їздила увесь край. Учасниками ансамблю стали усі шість дітей Маргарити Іванівни, які успадкували від матері прекрасні музичні здібності, працелюбність і любов до музики. Нетрадицій-ність виконавського складу (скрипка, віолончель, флейта, домра, гітара і фортепіано) вимагали від керівника зайнятися музичним аранжуванням. Успішні виступи родини музикантів-віртуозів привернули увагу корифея музичної культури Закарпаття Д. Є. Задора, який спеціально для ансамблю створив “Закарпатський ескіз”. Хоча діяльністю ансамблю Немешів зацікавилися спеціалісти й журналісти, місцева влада не поспішала сприяти колективу. Знову відіграло фатальну роль соціальне походження (донька й дружина священика). Навіть документальний фільм про музичну сім’ю Немешів, знятий кіностудією ім. О. Довженка, демонструвався лише в Канаді. А до рідних теренів він полинув аж через 40 років після створення.
Чимало шляхів за життя здолала М. І. Немеш. До сьогодні із вдячністю згадують її члени Закарпатського партизанського з’єднання під командуванням О. В. Тканка, колишні студенти і викладачі Якутського музичного училища, учасники і прихильники Кошицького тріо “Маргарита”, закарпатські колеги.
Ще замолоду М. І. Немеш взялась за перо, бо прагнула поділитись з читачами своїми життєвими враженнями. Спочатку це були новели у дитячому журналі “Руська молодежь”, “Литературна недЬпя”, а згодом у світ вийшла перша збірочка “Хвилі серця” (1944), котра, на жаль, через політичні події не потрапила до рук читачів. Але авторка не опустила руки. І через кілька десятків років з’являються “Камертон пам’яті” (2001) та “Останній акорд” (2005), де у щирій, безпосередній формі письменниця змальовує портрети сучасників, розповідає цікаві історії із свого життя, відтворює сторінки минулого. Останнім часом вона записує для нащадків музичні п’єси, які зринають із спогадів музичної юності, натхненно створює новели й оповідання для дітей. Але цим її діяльність не обмежується. Окрім числених заслуг на ниві громадської і просвітницької роботи, Маргарита Іванівна – чудова мама, яка виховала шестеро дітей, а зараз пишається своїми онуками та правнуками. Незважаючи на поважний вік, ювілярка випромінює доброту, постійно сповнена оптимізму, завжди готова виручити, порадити, допомогти.
