Нечуй-Левицький Іван Семенович Причепа
І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 126 – 370.
I
Восени, після другої пречистої, в чималому селі Нестеринцях раз якось вечірньою добою сидів отець Хведор Чепурновський на канапі в своїй світлиці. На другім кінці канапи сидів близький його сусіда, отець Мойсей. Було вже пізненько. Сім’я о. Хведора, повечерявши з гостем, розійшлася по кімнатах одпочивати. О. Хведор зостався з гостем побалакати, як буває між близькими сусідами й приятелями.
Вони вдвох приятелювали
О. Хведор був веселий, реготун. Не один повіт знав о. Хведора; його знала навіть уся губернія. Хто не пам’ятав його круглого, повного, червоного виду, його круглих, здорових, веселих сірих очей! Які ж то були веселі очі! Самі ніби реготалися навіть тоді, як о. Хведор журився або сумував.
Його повні червоні уста, здається, були зроду складені задля сміху. Вони стулялись хіба тільки
Реготуном його зазнали всі: й попи, і дяки, і мужики, навіть пани й жиди. Куди було не приїде в гості, вже було наймити, погоничі надворі піднімають регіт. Було ступить на пoріг, покаже кучеряву голову, блисне веселими очима, – всі гості вже чогось регочуться, аж за боки беруться. Скаже й прикаже, – зараз піде регіт по хатах. Всі любили о. Хведора, – всі, навіть діти бігали за ним слідком, ловлячи його веселе слово й жарти.
З себе був о. Хведор огрядний, тілистий, невисокий, але плечистий. На м’яких плечах в його ряса аж влипає! Шия в його була така коротка, ніби голова лежала на самих плечах. Мовчати не любив о. Хведор. Було або говорить, або регочеться, або разом і регоче й говорить, та все голову закидає аж на плечі; кучеряве волосся було дрижить на голові, а плечі й груди – аж ходором ходять.
О. Мойсей був високий, сухорлявий. Довгі, рідкі, м’які коси поприлипали до його стовбоватої голови, розсипавшись тоненькими, позліплюваними пасмами по плечах. З-під густих брів блищали чорні, як терен, очі. На сухому, пожовклому, довгому виду щоки глибоко позападали і помурхли, а між рідкою бородою та миршавими вусами темніли ніби присмаглі, аж сині губи.
Тоді як о. Хведор жартував, сміявсь навіть з рідного батька, з своєї жінки, його приятель все було сумує та жаліється на слуг, на жінку, на парафіян, на господарство. Не одна тільки однаковість вдачі зводить людей докупи: частіше робить людей близькими приятелями супротилежність їх вдачі.
– Якби, о. Мойсей, з нас двох та зробився один піп! – каже було о. Хведор, – що б то за диво вийшло! Який би то був піп! і великий, і широкий, і товстий, і довгий!
Світлиця о. Хведора була невелика. Попід стінами стояло дванадцять стільців, в кутках – косі столики, а над ними вгорі – косинчики з карнизом на книжки та на проскури; коло стіни стояла камода, а перед канапою – стіл. На стінах висіло багато образів, невеликих картинок у чорних узеньких рамках, а коло порога висів у білому клобуці, намальований олійними фарбами, якийсь давній митрополит, червоний на виду і ввесь обвішаний червоними стрічками, наче молодиця намистом.
О. Мойсей притуливсь, ніби зщулившись, в однім кутку канапи, а о. Хведор розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. При двох свічках, на полі темнобронзової оббивки канапи, обидві постаті так виразно малювались, неначе на чорному полі картини дуже ясне малювання.
Довгий, сухорлявий о. Мойсей трохи скинувсь своєю постаттю й видом на тих довгих, темних аскетів святих, що малюють на візантійських образах. І ряса його, з добрящого товстого баракану, спадала навкруги його такими ж довгими цупкими фалдами, й фалди переламувались так само гостро впоперек, як на візантійських образах.
На другім боці канапи червоніло повне, кругле лице о. Хведора, неначе лице товстого свіжого амура, що вишивають гарусом на подушках, занадто наляпавши йому щоки червонястими нитками.
Вже в хатах все поснуло, всюди стало тихо, тільки годинник на стіні цокав, мляво й ліниво гойдаючи маятник.
Перед панотцями на столі, накритому червоною вовняною скатеркою, між двома свічками, стояв повний графин горілки. Проміння од свічок пронизувало пляшку з обох боків, вигравало в жовтій, чистій, як сльоза, горілці, заправленій пахучими корінцями, – бодяном, каманом та гвоздичками, – блищало веселими іскрами на гранчастій різаній затичці, на чистих, прозорих боках графина. Коло графина стояла тарілка з скибками паляниці і мисочка з вишневим варенням.
– А що, о. Мойсей! Чи вип’ємо по чарці? – запитав о. Хведор.
О. Мойсей так смутно, так жалібно подивився на графин, неначе він жалкував за якоюсь великою втратою, неначе в його або дитина вмерла, або коні вкрадено. Аж притухли його чорні очі, а темне, смугляве лице стало ще темніше.
– Хіба ж ти не знаєш, що мені не можна пити? – одказав о. Мойсей.
– А що ж ми оце робитимемо отутечки? Хіба будемо дивитись один одному в вічі та й годі?
– Отой доктор останніми часами дуже лякає. – одказав о. Мойсей. – І позавчора казав моїй Марії Івановні, щоб я покинув горілку пити, а то погано буде.
– А ти ймеш віри докторам! Що не доктор, то й брехун! Він говорить, аби язик вертівся, – так собі, – на вітер.
О. Хведор закинув голову назад, підняв угору куценьку борідку і захихикав, показуючи усі щелепи і два рядки білих зубів. Канапа задвигтіла, а ближча стільці аж ніжками застукотіли об поміст.
– А я докторів не слухаю! – промовив далі о. Хведор. – Він мені скаже не їсти того й того, а я на злість наїмся та й поздоровшаю. Доктор каже, а ти роби навпаки: тоді якраз буде гаразд.
О. Хведор знов зареготавсь і налив дві чарки горілки. Запахло в хаті спиртом, корінням.
– Будьмо здорові! – промовив р. Хведор і випив передніше, як господар, прицмакуючи.
В о. Мойсея аж слинка покотилась. Чудові пахощі торкнули його фантазію, нагадали йому про якісь чудові сади теплого краю. Омана смаку разом з оманою фантазії була аж надто велика! О. Мойсей нахилив голову нижче, не одриваючи очей од чарки.
– Починай-бо, о. Мойсей! Ти ж гість! Чого ж ти скривився, як середа на п’ятницю?
– Не можна, брате, не можна! Ти ж бачиш, як я погано кашляю. Недурно ж казав доктор, що в мене зроду нахильність до якоїсь грудяної слабості, бо в мене шия дуже довга.
– Хи, хи, хи, – зареготавсь о. Хведор. – От тобі й на! Не одрубувати ж тобі трохи шиї, щоб можна було горілку пити. В довгу шию краще й зручніше тектиме, мов у лотоки. Ось спробуй лишень!
О. Хведор підняв чарку проти свічки. Кришталева чарка неначе засміялась проти вогню. Червоно-жовтий чистий напиток замиготів іскорками, неначе в йому грало літнє марево, а чудові пахощі лоскотали в носі, в горлі, по язиці.
О. Мойсея потягло до чарки ніби двома міцними руками. “Веліє іскушеніє!” промовив він.
– І що зашкодить одна чарка? – вмовляв далі о. Хведор. – Чарка – то ніби одна крапля; вона тобі навіть горла всього не обмоче.
– Може, й справді так! – промовив о. Мойсей, радий, що натрапив на сяку-таку причину.
Що божого дня о. Мойсей зарікався пити й курити, але що божого дня було знайде якусь причину, щоб розрішити, буцімбито в останній раз. А потім знов давав собі зарік, і знов знаходився той капосний останній раз. І тепер – очі в його повеселішали; він узяв чарку, підняв її до світла, подививсь на неї любо, як мати на свою дитину, і тихенько почав цідити в рот, помалу задираючи голову. Довго держав він чарку коло рота, висмоктував останню крапельку і, одірвавши чарку, почав утягувати в рот сині свої губи, ніби смоктав їх.
– Яке ж то добро, оця горілка! – промовив стиха о. Мойсей. – І той розумний був, хто її вигадав.
Він схопився з місця і хотів налити другу чарку. О. Хведор миттю підняв графин вгору.
– А зась тобі! вибачай на цей раз! Просив я тебе, а тепер попроси ти мене. Ха, ха, ха!
О. Мойсей силою взяв пляшку і миттю випив другу чарку. Перегодя о. Хведор закурив сигарку. Перший свіжий димок дуже приємно залоскотав у носі в гостя.
– Не кури, будь ласка – просив о. Мойсей. – Хіба ж ти не знаєш, що доктор заборонив мені й курити. Не дратуй-бо мене.
– Одчепись ти з своїм доктором! що не доктор, то нахаба! Як його слухати, то й з голоду вмерти треба.
– Скільки раз я зарікався не курити! – каже о. Мойсей. – Одже ж не покину! Поки не чую диму, то й байдуже. А як курить хто мені під носом, то, здається, оддав би все на світі, щоб тільки покуштувати отого поганого зілля.
– Коли хочеш кидати, то не одразу: один день покури тричі, другого дня – двічі. От почни так од цього вечора! – На, посмокчи!
– Може, ти й правду кажеш, – промовив о.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)