“Не сходь зі сходи свого будинку – там зло. Далі вдома зло вже тому, що далі – байдужість у романі” В. В. Розанов (По романі Л. Н. Толстого “Ганна Каренина”)

1. Роман про сімейні відносини. 2. Вплив суспільної думки на сім’ю. 3. Трагічна кінцівка добутку. Л. Н. Толстого завжди цікавили теми сім’ї, внутрісімейних взаємин чоловіка й дружини, їхніх дітей. Саме тому в багатьох добутках великого письменника в центрі оповідання перебуває саме сім’я. В 1870 році Толстої задумав створити новий роман. Безумовно, він не міг залишити осторонь хвилюючу його тему, більше того, він зробив її домінуючої в добутку.

Так з’явився роман “Ганна Каренина”. Сам Лев Миколайович не раз визнавався, що в цьому

добутку любить насамперед думка сімейну Уже в 1873 році перший варіант роману був готовий, причому на його створення великому письменникові треба було біля п’ятдесятьох днів. Однак славящийся своїми кропіткими доробками й переписуванням уже готових речей, Толстой і тут не змінив своєму правилу. З остаточною версією роману читачі змогли познайомитися тільки через чотири роки, коли автором була завершена довга переробка цього добутку.

Багато в чому “Ганна Каренина” своїй появі, за словами письменника, була зобов’язана А. С. Пушкіну і його добуткам. Багато літературознавців відмінюються до думки,

що Толстой у своєму романі спробував припустити, що б стало з Тетяною з “Євгенія Онєгіна”, якби вона погодься на відносини свозлюбленним. Толстой згадував також незакінчене оповідання Пушкіна “Гості з’їжджалися на дачу…”, де розмова йшла про представницю вищого суспільства, що ризикнула суперечити правилам світла. Однак не треба затію роману цілком адресувати впливу Пушкіна.

У той період у Росії зложилася така історична ситуація, що не могла не відбиватися на сім’ях відомих прізвищ, таких як Облонские, Каренини, Левини, Щербацкие. Тільки-Тільки скасували кріпосне право, уряд впроваджує нові реформи, утворюється новий соціальний шар купців і комерсантів, які уступають дворянам у походженні, однак часто перевершують їх у матеріальному відношенні. Товстої хотів показати й з’ясувати, як може повестися звичайна дворянська сім’я, “коли весь старий лад “перевернувся” і коли маса, вихована в цьому старому ладі… не може бачити, який “” новий лад, щоукладається,”.

Тобто державна й суспільна криза була перенесена великим письменником і психологом на інший, сімейний рівень. Головна героїня роману Ганна Каренина народилася й виховувалася у світі, у якому вище всього шанувалися благопристойні форми й мнима правильність. Саме це нерідко було чудовою ширмою для проникнення зрадництва, розбещеності й людській підлості Навколишній світ сприймався своєрідним театром, де актори настільки зживалися, спліталися зі своїми образами, масками й манерою поводження, що всі прояви природності й щирості здавалися їм диким або навіть непристойним. Однак і мешканці світського суспільства ні на мінуту не могли себе відчути людьми вільними. Все їхнє життя підкорялося твердим рамкам і обмеженням.

Будь-яке заперечення або відступ від загальноприйнятих правил сприймалося навколишніми, як виступ проти самого суспільства. Відступники строго засуджувалися Незважаючи на звичне для дворянських дівчин виховання, Ганна Каренина, по природі своєї, мала трохи інший, новий склад характеру. Як вона не намагалася перебороти себе, вона могла задовольнятися обманом і фальшю, навіть якщо від цього залежала її репутація або навіть життя.

На настійну вимогу батьків, дівчина досить рано змушена була вийти заміж за багатого державного чиновника Каренина. Її чоловік, твердий, мало емоційна людина, навіть у думках частенько мова, що використовує, цифр і фактів, навіть не намагався підібрати ключик до серця й душі юної дружини, сприймаючи своє одруження як належне. Його не цікавило, що почуває і як сприймає мир його молода й недосвідчена дружина.

“Вони говорять: релігійна, моральна, чесна, розумна людина, – міркує жінка про чоловіка,- але вони не бачать, що я бачила Вони не знають, як він вісім років душив моє життя, душив усе, що було в мені живого…”. Природно, що в сім’ї Карениних панувала байдужність і холодна відчуженість. Тим більше що чоловік, на відміну від молодої жінки, сприймав шлюб, як певного роду ділову угоду, що не повинна вимагати яких-небудь емоційних витрат. На першому місці в чоловіка видимість гарної й пристойної сім’ї. Безумовно, живаючи, почуттєва, діяльна натура Ганни не могла б довго витримати в подібних умовах.

Почуття й емоції молодої жінки вимагали природного виходу, її душа й серце чекали незабутньої, теперішньої й щирої любові. Тому раптово спаленілий вогник між Ганною до Вронским не можна вважати випадковою подією Пристрасть була визначена довгим емоційним ув’язненням молодої жінки. Зустрівши блискучого офіцера й полюбивши його, головна героїня вже не могла приборкати свої почуття й далі причинятися щасливою дружиною, брехати самої собі, чоловікові й оточуючим людям.

Її дратувала сама думка про фальш і обман, якими безсоромно користувалися світські левиці в схожій ситуації. Перед Ганною встає важкий вибір дурити навколишніх, залишаючись під одним дахом з огидним чоловіком і маючи коханця, або розвестися із чоловіком, назавжди втративши можливість спілкування з гаряче улюбленою дитиною. Каренин ніколи не погодиться віддати дружині сина Сережу з “високих християнських спонукань”. Молода жінка вирішує на користь своєї палючої любові й іде із сім’ї. Люди її кола засуджують Ганну, причому не за зв’язок з парубком, а за її необачність, за її небажання приховувати свої почуття. Навіть ті представники світського суспільства, хто сам жив в обмані й фальші, ставили собі в право засуджувати пренебрегшую рамками пристойностей молоду жінку: “Усе накинулися на неї, всі ті, які гірше її в сто разів”.

Вибравши любов, Ганна жертвує своєю дитиною. Однак їй вдається попрощатися з ним. Останнє побачення молодої жінки із сином показало, наскільки ці два чоловіки були прив’язані друг до друга. Для обох розлука була глибокою психологічною травмою Каренин по-своєму все-таки випробовував почуття до своєї молодої дружини, однак у силу свого характеру й залежності від думки оточуючих людей уже не міг підкоритися своїм почуттям і дозволити жінці хоча б зрідка відвідувати свого сина.

Однак любов не приносить Ганні щастя й заспокоєння. Возз’єднавшись із коханим, вона незабаром починає почувати себе самотньої. Молода жінка залишається в повній соціальній ізоляції, оскільки вчорашні друзі й знайомі відвернулися від її.

З дитинства не привчена до якої-небудь праці або справи Ганна початку запекло нудьгувати. Їй залишалося тільки любити Крім того, у душі в Ганни поступово визрівав внутрішній конфлікт. Незважаючи на деяку частку емансипированно, ця жінка залишалася представницею свого часу.

Її стали терзати забобони, дуже незабаром вона сама стала себе вважати чи ледве не занепалою жінкою. Крім того, Ганну переслідувала острах втратити коханої людини, долали “страшні думки про те, що буде, якщо він розлюбить її”. Безсумнівно, її щиросердечний стан не могло не відбитися на зовнішній стороні життя, відносини між молодими людьми псуються. Вронский не в силах був виносити дурний настрій обраниці, її необгрунтовані ревнощі. Поступово між коханцями встановилися натягнуті відносини У результаті Ганна разочаровивается у своїй любові, роблячи невтішний висновок: “Всі не правда, усе неправда, усе обман, всі зло!

” Трагічний фінал роману більшою мірою визначений попередніми подіями. Ганна Каренина, як Свіча, “спалахнула більше яскравим, чим коли-небудь, світлом, освітила їй все те, що колись було в мороці, затріщала, стала мерхнути й назавжди потухла…”. Суспільство жорстоко помстилося відступниці від загальноприйнятих правил Лев Миколайович у своєму романі як не можна вірно показав, наскільки особисте, сімейне щастя, а також сама “осередок суспільства” залежить від оточення, наскільки вона уразлива в державі, де панують лицемірство й обман.

Через сімейні відносини автор зумів правдиво відтворити весь суспільний устрій Росії сучасного йому часу. З іншого боку, вибір Ганни Карениной ще раз довів, що навіть у безвихідній ситуації можна залишитися чесним перед самим собою й не дозволити обставинам увергнути людини в безодню обману й фальші