Дві книжки оповідань Марка Вовчка мали назву “Народні оповідання”, яка промовляє сама за себе. У своїх творах письменниця зобразила життя народу, не прикрашуючи його, вона показала те, що бачила сама, те, що чула від людей. Тому, можливо, ці твори і сприймаються так: сповненими щирості, справжніх почуттів, горя та радості. На жаль, на тому історичному етапі у житті селян горя було набагато більше, ніж радостей… Сама письменниця народилася в Орловській губернії, в поміщицькій родині, але своє життя присвятила збиранню фольклору, вивченню
народних звичаїв та народної творчості українців, спілкуванню з простими людьми та описам народного життя. Чому так сталося? Мати Марії Олександрівни Вілінської (таке справжнє ім’я письменниці) вдруге вийшла заміж за жорстокого чоловіка, який постійно знущався і з кріпаків, і з власної родини. Це глибоко закарбувалося в пам’яті дівчинки, яка від народження мала чутливе і чисте серце. Пізніше вона побачить ту саму несправедливість у житті кожного кріпака, зрозумівши, що, на жаль, жахіття приниження та примусу, кріпацької неволі є типовим явищем. Це вразить жіночу душу і виллється у сповнених болю та обурення
через несправедливість світу оповіданнях. Один з літературознавців, який досліджував творчість Марка Вовчка, висловив думку, що письменниця ввела в українську літературу принципово новий жанр – жанр трагедійного соціально-побутового оповідання. Прочитавши твори Марка Вовчка, я цілком погоджуюсь із думкою цього вченого… Тільки, напевно, оцю трагедійність увела у літературу не стільки письменниця, скільки саме життя кріпаків-українців – трагедійне за своєю сутністю, а Марія Вілінська тільки зобразила його, майстерно і реалістично, емоційно та художньо довершено… “Народні оповідання” Марка Вовчка складаються з різних творів, це “Сестра”, “Козачка”, “Чумак”, “Одарка”, “Свекруха”, “Горпина”, “Сон” та інші. У другому томі – твори “Два сини”, “Не до пари”, “Ледащиця”. Більшість творів побудовано як розповіді від першої особи, що допомагає читачеві краще сприймати розповідь, бо зі сторінок творів Марка Вовчка на нас дивляться живі люди, які самі, плачучи і сміючись, знизуючи плечима і зітхаючи, розповідають про своє непросте життя. У попередніх класах я вже читав оповідання Марка Вовчка, але і зараз ті нові твори, які я прочитав, видалися мені цікавими й оригінальними. Мабуть, тому, що Марко Вовчок не дублює сюжети так само, як людське життя є неповторним, а кожна доля – окремою та надзвичайною. Найбільше мене вразило оповідання “Ледащиця”. В ньому змальовано історію життя дівчини Насті і її матері Чайчихи. Настя – життєрадісна, розумна та чиста серцем дівчина, проте кріпацтво, важка праця на чужу людину, знущання та побої принижують і ламають її. Вона прагне здобути волю і бореться за неї. Мати Насті – сумна та похмура мовчазна жінка. Цікаво, як після здобуття омріяної волі одразу змінюється її вираз обличчя: туга з очей зникає, вона дивиться приязно та лагідно, вона ніби оновлюється… Проте воля не дається Насті легко. Під тиском кріпацького ярма, зраджена й ошукана паничем, вона народжує дитину, яка з часом помирає. Настя божеволіє, не в змозі витримати неправди навколо та смерті немовляти. Найбільше вражає розуміння, що історія Насті не є поодиноким надзвичайним випадком, а є явищем типовим і поширеним за часів кріпацтва. Виходить, що устрій, який фізично і морально калічив і вбивав людину, вважався нормальним, якщо він існував так довго… На щастя, ці часи вже давно минули! Твори Марка Вовчка цікаво читати через їх емоційність, майстерність письменниці у мові та художніх деталях. Персонажі народних оповідань викликають у мене співчуття та симпатію через їх нелегку долю, але нестримне прагнення справедливості і волі, яке, напевне, є у крові нашого народу…
